Стівен Кінг - Чорний дім

Тут дім № 16 — привітний, маленький, милий будиночок зі шпилястою покрівлею. На ньому ніби написано: «Тут живе успішна, працьовита сім’я», — вікно на кухню відчинене. Вчувається аромат кави й тостів, який аж ніяк не нагадує про невезіння (якби-то ми не знали більше; якби ж то ми не бачили собаку, коли він їсть ступню в кросівці, як, буває, дитина, виїдає начинку з хот-дога), ми прямуємо за ароматом. Чудово бути невидимими, правда ж? Спостерігати у величній мовчанці. Прокляття, якби ж тільки те, що бачили наші богоподібні очі, нас так не засмутило! Та це так, між іншим. На щастя чи ні, але ми вже всередині, й одразу — до роботи. Як полюбляють казати в цьому куточку світу, не будемо витрачати сонячне проміння марно.

На кухні будинку № 16 Фред Маршалл — його фотографія прикрашає дошку пошани в парадній кімнаті магазину «Фермерське знаряддя округу Френч» як кращого продавця місяця. Фред також був визнаний працівником року три роки поспіль з останніх чотирьох (два роки тому Тед Ґольц дав нагороду Отто Айсману, просто аби порушити традицію), і коли він на роботі, то ніхто не випромінює стільки шарму, харизми, та й узагалі люб’язності. Ви хотіли чогось приємного? Леді та джентльмени, перед вами Фред Маршалл!

Проте зараз ми не бачимо його самовпевненої усмішки, завжди гладко зачесаний на роботі, зараз, здається, ще не бачив гребінця. Він одягнений у шорти фірми «Найк» і футболку без рукавів замість звичних випрасуваних штанів кольору хакі та спортивної сорочки. На кухонному столі лежить «Вісник Ла-Рів’єр», розгорнений десь посередині.

У Фреда нещодавно з’явились проблеми, чи, точніше сказати, у його дружини, Джудіт, але її проблеми — це і його проблеми, як казав пастор, що пов’язував їх священним шлюбом. Від того, що він читає, йому зовсім не краще. Далеко не краще. Це примітка до статті, продовження історії матеріалу першої сторінки: «РИБАК ДОСІ ГУЛЯЄ НА ВОЛІ», — і, звичайно ж, автором є прихильник сенсаційних викриттів Венделл Ґрін.

Примітка є підсумком перших двох убивств (Фред їх називав «Страшне і ще страшніше»); читаючи її, Фред згинає спочатку ліву ногу, а тоді праву, розтягуючи м’язи стегна для ранкової пробіжки. Що може більше заперечувати жалюгідність, ніж ранкова пробіжка? Що може бути кращим? Узагалі, що може зіпсувати такий прекрасний початок такого прекрасного дня у Вісконсині?

А як щодо цього:

«Мрії Джонні Іркенхема були зовсім звичайними, як розповів оповитий горем батько. [Оповитий горем батько, думає Фред, напружується і уявляє, як його син спить нагорі. О Боже, вбережи мене від ролі вбитого горем батька. Не відаючи, звичайно ж, як швидко він цю роль дістане.]

— Джонні хотів стати космонавтом, — усмішка ненадовго освітлює його змучене обличчя, — або пожежником і гасити пожежі у Френч Лендінґу, або боротися зі злочинністю разом з “Лігою Справедливості Америки”.

Ці щирі мрії урвало жахіття, яке ми не можемо навіть уявити. [Але я впевнений, ви спробуєте, думає Френк, підводячи ноги.] Його розчленоване тіло знайшов Спенсер Ховдал із Централії. Ховдал — офісний працівник Першого Фермерського Державного Банку, котрий оглядав занедбану ферму у Френч Лендінґу, власником якої був Джон Елісон, що живе в сусідньому окрузі, щоб описати майно для переходу у власність банку за несплату боргів.

— Я від самого початку не хотів туди йти, — розповідає Ховдал репортеру. — Я найбільше у світі не люблю описувати конфіскований непотріб. [Знаючи Спенсера Ховдала, Фред дуже сумнівається, що він ужив саме слово «непотріб».] Відвідавши курятник, мені ще більше перехотілось там бути. Здавалося, він хитається і ось-ось упаде. І я б нізащо не зайшов досередини, якби не дзижчання бджіл. Я подумав, що там, мабуть, рій. Бджоли — моє дошкульне місце, тож мені стало цікаво. Господи, мені стало цікаво. Сподіваюся, мені більше в житті не буде так цікаво».

У курнику він знайшов тіло семирічного Джона Веслі Іркенхема. Цей труп був розчленований, частини тіла висіли на ланцюгах, прив’язані до трухлявих крокв. Капітан поліції Дейл Ґілбертсон не підтвердив, хоча й не спростував інформацію, отриману з надійних джерел у поліції Ла-Рів’єр, які стверджують, що стегна, тулуб і сідниці були покусані…»

Гаразд, із Фреда досить, тайм-аут. Він згрібає, згортає газету й кидає її біля кавоварки. Боже, коли він був малим, у газетах про таке ніколи не писали. Заради всього святого, чому саме Рибак? Чому він обов’язково має навішати ярлик із каверзним прізвиськом кожному монстру, роблячи його ледь не знаменитістю? Він би ще назвав його «Головний Бзік Місяця».

Звичайно, нічого такого не відбувалося, коли він був Тайлерового віку, проте сам принцип… сама суть клятого принципу…

Фред перестає підводити ноги, нагадує собі, що має поговорити з Тайлером. Це буде важче, ніж просто порозмовляти про те, наприклад, чому твердне його крайня плоть, але це треба зробити обов’язково. Фред скаже: «Друзяко, деякий час тобі доведеться дотримуватись певних правил. Таю, більше не тиняйся сам, гаразд?»

Але Фред, здається, навіть не припускає, що Тай може стати жертвою вбивці. Це неначе напівдокументальний фільм або, можливо, фільм Уес Крейвена під назвою «Крик-4. Рибак». А такого фільму ще немає? Тип у риболовному плащі тиняється та вбиває підлітків гачком? Можливо, але ж не дітей, фактично малюків, говорячи про Емі Сент-Пір і Джонні Іркенхема. О Ісусе, світ поплив у нього перед очима.

Частини тіла, що звисають з трухлявих крокв у курнику, не давали йому спокою. Хіба таке може бути насправді? Хіба таке може відбуватись тут, тут і зараз, у країні Тома Сойєра і Беккі Тетчер?

Гаразд, облишмо. Час бігти.

Можливо, зробити так, неначе газета десь загубилась сьогодні вранці, думає Френк, бере її зі столу і складає, аж доки вона не стає схожою на товсту книжку з м’якою обкладинкою (але частину заголовка все одно можна прочитати: «РИБАК ДОСІ НА В…»). Можливо, газета, ну, я не знаю, просто мігрувала одразу в старий бак для сміття, що за будинком.

Так, чудова ідея. Джуді трохи дивна останнім часом, і тривожні історії Венделла Ґріна про Рибака навряд чи підуть їй на користь. (Шматочки стегна і тулуб, Фред проходить будинком крізь вранішню тишу, підходить до дверей і, агов, офіціанте, попросіть вирізати мені напрочуд гарний шматочок сіднички.)

Вона одержима читанням преси, не коментуючи, але Фред не любить, як при цьому в неї бігають очі, а ще такі звички, як обов’язково торкатись язиком верхньої губи… а