Роберт Льюїс Стівенсон - Острів Скарбів

пагорб, названий піратами Підзорною Трубою, і милувався звідти незвичайним краєвидом. Я уявляв, як ми перемагаємо дикунів, що населяли острів, як на нас нападають дикі звірі. Утім, усі мої фантазії й годі порівнювати з тими дивними й трагічними пригодами, які чекали на нас насправді.

Минав тиждень за тижнем. Нарешті, одного гожого дня ми отримали листа на ім’я лікаря Лівсі з приписом: «У разі відсутності лікаря Лівсі лист розпечатати Томові Редруту або юному Гокінсу». Скорившись цьому розпорядженню, ми розрізали пакет і прочитали – чи, точніше буде сказати, я прочитав, бо єгер насилу міг здолати хіба що друковані літери – таке важливе повідомлення:

«Готель «Стара кітва», Бристоль,

1 березня 17… року.

Любий Лівсі! Не знаю, де ви зараз, у моєму будинку чи в Лондоні, тому пишу одночасно в обидва місця.

Судно я купив і спорядив. Воно стоїть на кітві, готове до відплиття. Ви не уявляєте, яка це шхуна, – керувати нею зможе навіть мала дитина. Водотонажність двісті тонн. Назва – «Іспаньйола». Я роздобув її завдяки посередництву мого давнього приятеля Блендлі, який насправді виявився неабияким спритником. Він працює на мене без перепочинку. Утім, багато допомагали мені й інші бристольці, дізнавшись про мету нашого плавання, тобто про скарб, скажу я вам…»

– Редруте, – сказав я, урвавши читання. – Лікарю Лівсі це не сподобається. Сквайр, як виявилося, все розпатякав.

– Ну то й що, – буркнув єгер. – Мабуть, так треба було, – і по всьому!

Я вирішив не сперечатися з ним і читав далі:

«Блендлі сам знайшов «Іспаньйолу» і купив її завдяки своїй спритності майже за безцінь. У Бристолі багато хто не вельми шанує Блендлі. Кажуть навіть, ніби ця найчесніша людина за гроші ладна на все і, що ніби «Іспаньйола» належала йому, а він продав її мені втридорога. Який наклеп! Утім, ніхто не заперечує переваг шхуни. Отже, судно я знайшов доволі швидко. От тільки спочатку такелажники та інші робітники працювали дуже повільно, але згодом все владналося. Більше клопоту маю з добиранням екіпажу.

Я вирішив взяти на судно двадцять людей, не менше, на випадок нападу туземців, піратів чи французів. Насилу вдалося мені знайти шістьох. Але потім мені нарешті поталанило: я натрапив на таку людину, яку шукав.

Я зовсім випадково розговорився з ним у порту. Виявилося, що він – старий моряк, має таверну, добре знає всіх моряків у Бристолі. Життя на суходолі погано вплинуло на його здоров’я, і він вирішив піти на якесь судно – бодай хоч коком. У порт він прийшов лише за тим, як він висловився, аби подихати морським повітрям.

Я так розчулився (мабуть, на моєму місці вас це теж зворушило б) і милосердно запропонував йому місце кока на нашому судні. Звуть його Довгань Джон Сильвер, у нього немає однієї ноги. Але це свідчить лише на його користь, бо ногу він втратив у битві за батьківщину під проводом великого Гока.[3] Уявіть, він не отримує навіть пенсії. Як це несправедливо! У який час ми живемо!

Та добре! Я думав, що знайшов лише кока, а отримав на додачу екіпаж! З допомогою Сильвера я швидко, за кілька днів, зібрав команду зі справжніх випробуваних моряків, може, і не дуже привабливих на перший погляд, але з їхніх облич видно – вони відчайдушні й хоробрі. З таким екіпажем ми впораємося навіть із фрегатом!

Довгань Джон порадив мені навіть звільнити двох людей із тих шістьох чи сімох, яких я найняв сам, бо переконав, що ті згодяться хіба що мити палубу шваброю, тож лише заважатимуть у нашому небезпечному плаванні.

Я почуваюсь чудово: їм, наче бик, сплю як убитий. Чекаю з нетерпінням тієї миті, коли, нарешті, мої морячки тупотітимуть навколо шпиля. У море, вперед! До біса скарби, не вони, а море захоплює мене! Отже, Лівсі, приїздіть якнайшвидше, не гайте ані хвилини, якщо поважаєте мене.

Нехай Гокінс у супроводі Редрута негайно їде попрощатися з матір’ю, а потім хай обидва одразу ж їдуть до Бристоля.

Джон Трелоні

Р. S. Забув повідомити вам, що Блендлі, який, до речі, пообіцяв надіслати нам на допомогу ще одне судно, якщо ми не повернемося до кінця серпня, знайшов нам чудового капітана, але, на жаль, страшенно впертого, однак неперевершеного у всьому