Джонатан Свіфт - Мандри Ґуллівера

хоча й приховував свої почуття. Скарбник постійно доповідав королю про поганий стан фінансів; тепер він попросив його величність про зустріч, щоб із цифрами в руках довести, якої шкоди я завдаю королівству. Він заявив, що його відомство змушене брати позики з величезними відсотками, що моє утримання вже коштувало півтора мільйона спругів (а треба вам знати, що в Ліліпутії спруг – найбільша золота монета, завбільшки з маленьку блискітку) і що було б розумніше вислати мене якнайшвидше за межі держави, котра знемагає від безглуздих витрат.

Не виключаю, що причина такого ставлення до мене полягала в іншому. Я дізнався, що Флімнапові спало на думку приревнувати до мене свою дружину. Ця поважна дама, досить розумна, але занадто жвава, завжди ставилася до мене дружньо, злі язики натомість пліткували, що вона палає до мене шаленою жагою. Плітки про те, що дружина скарбника потайки відвідувала мене, здійняли галас при дворі та ледве не позбавили Флімнапа залишків розуму. Мені довелося урочисто оголосити, що це злісний наклеп. Так, дружина скарбника навідувалася до мене не раз, однак робила це відкрито; ми бесідували в присутності інших дам – найчастіше її сестри або подруги. Якось дружина Флімнапа відвідала мене разом зі своєю дочкою. Я звернувся як до свідків до своїх слуг, котрі підтвердили, що в мене часто бували гості, зосібна й чимало інших придворних дам. Мої лакеї все чудово бачили: і як мені доповідали, хто прибув, і як я піднімав карету з кіньми, обережно ніс її в будинок і ставив на стіл, як потім сідав напроти й пані, не виходячи з карети, бесідували зі мною. Потім я виносив гостей на майдан, ґречно вклонявся і повертався до себе. Ніхто ніколи не відвідував мене таємно, якщо не брати до уваги єдиного візиту державного секретаря Рельдреселя, та й то за дорученням його величності.

Крім усього, Флімнап був злий через те, що король обдарував мене вищим титулом, аніж мав він сам. Із дружиною він невдовзі замирився, однак на мене зиркав спідлоба. А оскільки король Ліліпутії перебував під впливом свого фаворита, то і ставлення його величності до мене змінювалося на гірше.

Розділ 7

Упродовж двох місяців проти мене плелася таємна палацова інтрига. Раніше мені ніколи не доводилося бувати в королівських кімнатах. Як і будь-яка інша людина, я цікавився долями та характерами великих монархів, але ніяк не очікував, що в цій маленькій країні панують такі звичаї.

Я збирався вирушити на сусідній острів на запрошення імператора Блефуску. Раптом пізно ввечері слуга повідомив, що мене просять вийти на майдан. Поблизу моєї оселі зупинилися закриті ноші; усередині був мостивий придворний, якому я якось допоміг. Він просив про коротку зустріч віч-на-віч. Відіславши носіїв і звелівши слузі тримати язика за зубами, я підняв ноші й, поклавши їх до кишені камзола, повернувся до приміщення і щільно зачинив двері.

Улаштувавши, як звичайно, гостя на столі, я всівся напроти. Вельможа відкинув запону, і ми привіталися. Обличчя гостя здалося мені стурбованим, і я прямо поцікавився причиною, що змусила його прибути до мене такої пізньої години. «Майте терпець, – відповів він, – і уважно мене вислухайте. Йдеться про вашу честь і життя…»

Коли відвідувач залишив мене, я спробував якомога докладніше записати зміст нашої бесіди.

– Ви мусите знати, – почав мій таємний прихильник, – що останнім часом відбувалися таємні наради його величності й державної ради, де обговорювалося питання про вашу подальшу долю. Два дні тому король ухвалив остаточне рішення. Вам відомо, що адмірал Скайреш Болголам буквально від дня вашої появи на узбережжі Ліліпутії став вашим найлютішим недоброзичливцем. Причини цього мені незрозумілі, однак ненависть Болголама тільки зросла після вашої перемоги над імператорським флотом Блефуску. Адмірала підтримують державний скарбник, верховний суддя і деякі воєначальники – словом, ті наближені, яким король особливо довіряє. Було складено доповідь його величності, і питання передали на обговорення державній раді. Ви якось дуже допомогли мені, тож зараз я вважаю за свій обов’язок надати вам копію обвинувального акта, спрямованого проти вас. Ознайомтеся з його змістом не гаючи ані хвилини.

Я вийняв окуляри, взяв простягнені мені папери й уважно прочитав таке:

Обвинувальний актпроти Куїнбуса Флестрина, або Людини Гори

Пункт перший

Не зменшуючи заслуг Куїнбуса Флестрина, ми, утім, звинувачуємо його в державній зраді. Вищезгаданий Флестрин, діставши від Його Королівської Величності наказ захопити всі кораблі ворога з метою остаточної перемоги над імперією Блефуску, віроломно відмовився його виконувати. Отже, він зруйнував плани перетворення ворожої нам імперії на провінцію Ліліпутії, а також перешкодив знищенню єресі тупоконечників, які переховуються на острові. Куїнбус Флестрин оголосив, що не має наміру застосовувати насильство для того, щоб знищити волю невинного народу.

Пункт другий

Під час прибуття послів імператора Блефуску Куїнбус Флестрин віроломно сприяв, заохочував, підбадьорював, звеселяв і, нарешті, приймав у себе згадане посольство. Такі дії він чинив свідомо, попри те що ці люди були слугами правителя країни, який нещодавно воював із королівством Ліліпутією та досі вороже налаштований проти Його Величності.

Пункт третій

Куїнбус Флестрин, зневаживши обов’язок вірнопідданого, збирається здійснити подорож до імперії Блефуску, на яку дістав лише усний дозвіл Його Королівської Величності. Вважаємо, що Людина Гора, зискуючи з ласки короля та посилаючись на Його Височайший дозвіл, має намір завдати шкоди народові Ліліпутії, державі й особисто королю, безсоромно порушивши умови, за якими йому надано волю. Не маємо сумніву, що він поділяє погляди колишнього ворога Його Величності, підступного й лицемірного імператора Блефуску…»

Далі в цьому обвинувальному акті, який я наводжу лише частково, мені пригадали все: ненажерливість, препоганий характер, загрозу для населення Ліліпутії, ба навіть природні потреби. Я прочитав цей цікавий документ, відклав його та зітхнув.

– Слід зізнатися, – промовив мій гість, – що його величність під час дебатів щодо цього обвинувального акта виявив велику поблажливість, часто посилався на ваші заслуги й намагався пом’якшити ваші злочини. Державний скарбник та адмірал наполягали, щоб скарати вас на горло. Пропонували вночі підпалити ваше житло або дати вам із їжею отруту. Більшість заперечувала таке варварство, і король погодився зберегти вам життя. На це рішення вплинув Рельдресель, який ніколи не приховував свого приязного ставлення до вас. Він заявив, що хоча ваші злочини й великі, але не настільки, щоб не виявити до вас милосердя – найвищої чесноти властителів. «Не приховуватиму, – вів він далі, – що я дружив із Людиною Горою, одначе прошу шановні збори