Вікторія Беше - Як я стала велетнем , Вікторія Беше

       Нова книга пахла друкарською фарбою й трохи медом — чи, може, це я сама собі придумала. Напевно, надія асоціювалася у мене з медом. Я тримала книгу цілий день біля себе, ніби вона могла мене захистити. Але, як виявилось, захистити могла тільки я сама.

Христина сиділа на своєму звичному місці — третя парта біля вікна, схилившись над зошитом. Вона знову намагалася зробити вигляд, що її не існує. Але її, здається, Ольга-брюнетка завжди помічала. Цього разу вона діяла більш відкрито, перед очима майже всього класу. На перерві вона підійшла до Христини й голосно сказала:

— Ой, а що це в тебе знову зачіска перекошена? Хоч би в дзеркало глянула!.. А що з твоїм обличчям?

За її спиною хтось пирснув, і вона, підкріплена підтримкою, розкрила пакет молока й вилила на голову Христини.

— Так набагато краще.

Весь клас завмер від подиву. Христина скоцюбилася. Я встала, зустрівшись поглядом з Наєю. Вона сказала мені лише одними губами: «Ти зробиш тільки гірше». Я не послухалась.

— Залиш її в спокої, — сказала я. Голос мій лунав дивно твердо.

Ольга повернулася до мене, ніби щойно помітила мою присутність.

— О, Лейла! Тебе також вмити?

Клас мовчав. Усі чекали. Я також мовчала з хвилину, намагаючись знайти відповідь.

— Дякую, мене вчили, що потрібно вмиватися відразу, як лише відкриєш очі! — нарешті відповіла я, трусячись, мов тростинка.

— Тебе було кому вчити?! Хіба в тебе є мама, щоб вона тебе вчила? — не зупинялася Ольга.

Почути таке було боляче, але я справилася. Паросток дійсно проріс.

— Може, створювати проблеми — це твоя спеціальність, — відповіла я. — Але я не дозволю тобі принижувати Христину. Ми всі тут рівні.

— Ну-ну, подивіться! — Ольга розвернулася до інших. — У нас тут нова рятівниця! Турецька принцеса!

Більшість мовчала. Захар засміявся, Ная опустила очі, а Христина продовжувала сидіти, як сиділа. Молоко капало з волосся, залишаючи на підлозі сліди. Ольга продовжувала дивитися по сторонах, але, не знайшовши очікуваної підтримки, сіла на своє місце, сказавши своїм зловісним голосом:

— Чекай на сюрприз після школи, принцесо!

Я відчула, що все зміниться, але, по правді, в той момент не знала, як саме.

Уже після уроків у коридорі я почула за спиною шепіт:

— Вона дійсно повстала проти Ольги?

— Навіщо вона взагалі втрутилася?

— Дружить із дивною…

— Повернулася б до своєї країни! Тепер знову найманці будуть розгулювати біля школи...

— Про яких найманців вони говорять? — думала я.

       А найманцями виявилися старшокласниці з сусідньої школи. Вийшовши на подвір’я, я з ними зіткнулася.

— Так значить, ти завадила Ользі? — до мене підійшла висока прищава дівчина. З її рота пахло часником і свининою. Інша дівчина позаду штовхнула мій рюкзак — я впала коліном на камінь. Жахливий біль пронизав від коліна до пальців ніг.

— Ще раз завадиш Ользі — пошкодуєш! — сказала вона, штовхнувши мене на землю. Я впала і на хвилину заплющила очі, в очікуванні нового удару. Та коли відкрила — нікого не було поруч.

       Я лежала на землі, зболена й принижена. Хотілося розчинитися в повітрі, стати невидимою, як це завжди робила Христина. Але щось у мені більше не хотіло ховатися. Чи мама цього хотіла б для мене? Чи Валентина Михайлівна бачила б у цьому світло? У голові пролунав голос мами: «Коли ти боїшся — стискаєшся всередину, як равлик у мушлю, але ти можеш бути велетнем. Тільки спробуй випростатися. Вір у себе!» А потім, як підтримка важкої артилерії, я згадала слова Валентини Михайлівни: «Полий свою насінинку світлом — побачиш, що буде».

— Я не мушля. Я — проросток. Маленький, тендітний, але живий. І навіть якщо мене придавило камінням страху, я все одно тягнуся до світла. Я ще не бачу його, але вже відчуваю. І цього досить, щоб рости далі! — сказала впевнено я і, підвівшись на ноги, повільною ходою пішла додому, міцно пригортаючи до грудей книгу «Книга 2».