Ві Торі - Піксевіль. Храм Апгрейду, Ві Торі

Глава 5

Щойно я ступив на тротуар, як з кишені пролунав знайомий сигнал — фірмовий звук додатку «ЗдоровʼяПлюс». Я витягнув смартфон і примружився: сонячне світло сліпило, відбиваючись від екрана.

«Вітаємо! Ви щойно заощадили 50 піксів на транспортних витратах, пройшовши пішки 10 000 кроків. Хочете витратити їх на благодійність чи новий віртуальний капелюх? До речі, сьогодні в тренді головні убори в стилі кіберпанк!»

Я зітхнув, розглядаючи анімовану іконку крихітного капелюха. Навіть проста прогулянка не залишалася поза увагою системи: усе фіксувалося, аналізувалося, монетизувалося.

— Гаразд, пожертвую на благодійність, — вирішив я, натискаючи на відповідну кнопку. Принаймні, від цього буде користь, а не ще один зайвий аксесуар у колекції.

«Чудовий вибір! Вашу карму підвищено на 2 пункти. Продовжуйте в тому ж дусі! Хочете поділитися своїм добрим вчинком у соціальних мережах?»

— Ні, дякую, — я поспішно згорнув вікно сповіщень. Останнє, чого мені хотілося, — черговий сплеск коментарів про те, який я молодець.

Телефон знову ожив — цього разу з відеовикликом. На екрані замайоріло знайоме обличчя Байта.

— Друже, ти де? — вигукнув він. — Ми вже в Нейро-Кафе! Неона замовила якийсь ультрамодний коктейль, що світиться. Тобі терміново потрібно це побачити!

Камера хитнулася, і тепер я бачив Неону, яка позувала з високою склянкою в руці. Позаду них миготіла знайома неонова вивіска — один із найпопулярніших закладів у нашому районі.

— Буду через п’ятнадцять хвилин, — сказав я, вже звернувши в потрібний бік.

— До речі, — додав Байт, змовницьки знизивши голос, — сьогоднішній коктейль обіцяє мінімум побічних ефектів. Максимум — легка ейфорія та тимчасова зміна сприйняття кольорів.

— Звучить обнадійливо, — закотив я очі з легкою усмішкою. — Головне, щоб цього разу обійшлося без спонтанних телепатичних зв’язків із перехожими.

— Це було всього один раз! — вигукнув Байт. — І та бабуся виявилася дуже милою, коли перестала кричати про вторгнення інопланетян.

Я розсміявся, згадавши той випадок. Незважаючи на їхні божевільні ідеї та одержимість новими технологіями, з цими двома ніколи не буває нудно.

І знову — нове сповіщення:

«Помічено відхилення від звичного маршруту. Хочете отримати персоналізовані рекомендації щодо нових місць поблизу?»

— Ні, дякую, — я вимкнув телефон. — Сьогодні обійдуся без порад.

Попереду вже виднілася вивіска «Нейро-Кафе». Я увійшов усередину, і мене одразу огорнули синтетичні аромати, змішані з приглушеною електронною музикою. У кутку пара відвідувачів захоплено грала в нову гру віртуальної реальності. Друзі сиділи за улюбленим столиком. Вони втупилися в телефони — світіння екранів надавало їхнім обличчям примарного вигляду.

— Лео! — Байт першим відірвався від екрану і привітно махнув. — Як пройшла співбесіда? Вже готовий стати головним гуру цифрового просвітлення?

— Це було... пізнавально, — задумливо промовив я, розглядаючи проєкцію коктейльної карти.

— І що, візьмуть тебе? — поцікавилася Неона.

— Можливо, — знизав я плечима. — Якщо вирішать, що моя аура їм підходить.

Я відкрив меню, збираючись замовити щось міцніше. Але не тут-то було.

«Увага! У вас залишилося 200 піксів на рахунку дозвілля. Якщо ви не витратите їх протягом години, вони автоматично переведуться до фонду Щасливе майбутнє».

— Чорт, знову ці пікси, що згоряють! — ляснув я по столу. — Хто взагалі це вигадав?!

— Я ж казала підключити автоматичний планувальник витрат, — повчально похитала головою Неона. — Він би оптимізував бюджет.

— Гаразд, замовлю найдорожче пиво.

«Перепрошуємо, але ваш запит відхилено. Згідно з вашим профілем здоров'я, ви вже вичерпали тижневий ліміт шкідливих радощів. Рекомендуємо замовити корисний смузі або приєднатися до віртуальної йога-сесії».

— Серйозно? — я похитав головою, відчуваючи наростаючу втому. — Кумедно виходить — мої гроші, а розпоряджатися ними має алгоритм.

— Ну система просто піклується про тебе, — Байт поплескав мене по плечу.

— Про моє здоров'я? Швидше, про свої алгоритми. Знаєте що? Я візьму салат. А потім піду додому й замовлю піцу через даркнет!

— Лео! — Неона з жахом прикрила рот рукою. — Не жартуй так! Ти ж знаєш, що за використання неавторизованих служб доставки можна втратити кредит довіри!

Я зітхнув і знову зосередився на меню.

«Нагадуємо, що сьогодні Зелений день! Замовляючи страви з рослинних продуктів, ви отримуєте подвійні бали екологічної відповідальності!» — одразу відгукнувся телефон.

— А якщо я хочу м'яса? — поцікавився я, вже знаючи відповідь.

«На жаль, цього тижня ви вже перевищили рекомендовану норму споживання м'яса на 17,5%. Подумайте про своє здоров'я та планету! До речі, у нас є чудові стейки зі штучного м'яса — не відрізнити від справжніх!»

— Так-так, звісно. Як минулого разу, коли мій ідеальний бургер на смак нагадував картон.

— Не будь таким занудою, — промовила Неона. — Дивись, у них новий салат з тофу!

Я здався й замовив салат. Принаймні, так я позбудуся піксів.

— О, Лео, ти не повіриш! — раптом випалила Неона, схопивши мене різко за руку. — Пам'ятаєш, я казала, що хочу стати популярним блогером?

— Як я міг забути? — усміхнувся я, обережно звільняючись. — Ти лише про це й говорила останні місяці. Особливо вразив той годинний монолог про вірний ракурс для зйомки авокадо-тосту.

— Так от, це сталося! — вигукнула вона, привертаючи здивовані погляди сусідніх відвідувачів. — У мене тепер мільйон підписників у Хмарострічці!

Я здивовано звів брови.

— Вау, вітаю! І як же тобі це вдалося? Новий алгоритм накрутки? Чи знову органічні методи просування?

— Все завдяки Святому Джо! — урочисто проголосила вона, випрямившись так, наче виступала перед камерою.

— Це справді революція у сфері самовдосконалення, — вставив Байт, явно цитуючи рекламне гасло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍