Ана-Марія Еріш - Королівська кров, Ана-Марія Еріш

Добре, що на нас ніхто уваги не звертав, адже ми були їм не цікавими. Тут нікого не здивуєш принцесами. В цій Академії їх не мало. Але, наскільки я пам'ятаю, то це перший випадок, коли сюди приїжджає дівчина, яка не знає хто вона. Хоча столова і була досить великою, та майже все було зайнято. Лише біля Аларіка нікого не було. Здавалось навпаки, всі стараються оминати його. Чомусь, я взагалі не була здивована, що тут всі бояться вампірів. Але ж є не менш небезпечні раси. Тому, я впевнено попрямувала туди, прихопивши з собою Ілларію. Дівчина була не зовсім задоволеною таким моїм рішенням. Але вона ще не знає, що я дуже вперта.                                                                      

- Ти серйозно? - здивувалась вона. - Хочеш сидіти поряд з Драгоміром? З вампіром? Ні, я розумію, що ти не все знаєш. Але ж інстинкт самозбереження то має бути. Хоч якийсь. Амелія, я не буду сидіти поряд з вампіром. Я боюся його.                                                                                                      

- А що тут такого? - я потиснула плечима. - Не з'їсть ж він нас. Хоча, це теоретично. Принаймні в Академії ж є якийсь особливий захист, тому точно не вб'є.                                                                       

Не слухаючи її протести, я підійшла та присіла поряд. Хлопець підняв на мене свої блакитні очі. Ну звичайно, червоні очі у вампірів лише вночі. А йому так ще більш пасує, адже він виглядає не таким небезпечним. Та це все омана, і не варто забувати про це.                                                                        

- Привіт, не проти? - посміхнулась я.                                                                                                            

Він лише подивився на мене. Аж мурашки по шкірі пішли від цього погляду. Однак в них було більше суму, ніж якоїсь загрози. Ілларія ж обережно опустила на місце навпроти Аларіка, намагаючись триматись якомога далі. В іншому випадку я б розсміялася, але зараз це буде не дуже доречно.      

- З чого б ви вирішили присісти тут? - запитав він. - Якийсь соціальний експеримент? Чи може ви програли спір.                                                                                                                                             

- Перше, лишилось не так багато місця. Я не очікувала, що тут буде стільки студентів. Бачу більшість королівських родин не зупиняються на одній дитині. Ще б, в наш то неспокійний час. - потиснула плечима я. - Друге, ніхто немає снідати на самоті. Кожному потрібні друзі, з якими можна хоча б поговорити.                                                                                                                                        

- А не боїшся, Амеліє? Можливо, я хочу тебе зараз вкусити й спробувати твою кров.                          

Він нахилився занадто близько. Та мені було зовсім не страшно. Я знала, що він мені не зашкодить. І тут справа не в шкільному захисті. Я відчувала, що тут приховується щось більше. Мені стало цікаво, що ж приховується за цією маскою.                                                                                                             

- Ні, зовсім. - вимовила я. - Може ти й страшний вампір. Та я тебе не боюсь. До того ж я читала про кілька способів нейтралізувати тебе.                                                                                                          

- Смілива дівчинка. - яка в нього гарна посмішка. - А ти?                                                                        

Він перевів погляд на Ілларію, від чого та здригнулась. На якусь мить мені здалося, що в очах вампіра проскочив вогник зацікавленості. Ех, весела компанія виходить.                                                              

- Я звикну. - це все, що сказала вона. - Принаймні, спробую це зробити.                                             

Тільки я подумала про те, що хочу їсти, як з'явились якісь духи (нє, ну серйозно?) і поставили перед нами різні страви. Це ж як вони їх втримали? Щось я взагалі не розумію, що відбувається в цій Королівській Академії. Мене готували зовсім до іншого. Мене виховали воїном, а ніяк не принцесою. Тому я не знала як себе поводити, як на все реагувати. І найголовніше — хто я така. А питань то все більше...