Юльчик - Я - проміжна станція, Юльчик

Ранок. Зовсім простий. Ніякого магічного сходу сонця чи знакових подій.

Просто я. І тиша.

Але цього разу — тиша не порожня. Вона — м’яка. Тепла. Жива.

Я прокидаюся — і не перевіряю телефон.

Не чекаю нічого. Не сподіваюсь ні на кого.

Мені не бракує любові — бо я її знайшла. В собі.

Я не граю ролей, не підлаштовуюсь.

Я більше не мовчу, коли хочеться говорити.

Я не залишаюсь, де болить. І не виправдовую чужу байдужість.

— Ти все ще мрієш про кохання?

— Так. Але тепер — про те, де мене не ламають.

Можливо, попереду будуть ще втрати.

Можливо, знову доведеться починати з нуля.

Але я вже не боюсь.

Бо я знаю: я справляюсь.

Я не згоріла. Я — переродилась.

Мов фенікс. З попелу — у полум’я.

І хай ця історія починалась із порожнечі — вона завершується силою.

Моя історія.

Не про нього. Не про них.

Про мене.

Про дівчину, яка залишилась.

І більше не залишає себе.

І, можливо, ніхто й не залишиться назавжди. Але я навчилась залишатися сама в собі. І це вже не самотність — це простір. Для того, хто колись справді захоче залишитись. Не тому, що треба. А тому, що цінує.

Кінець