IMSS - Та, що вистрілила у його серце , IMSS
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Темрява всередині маєтку стала іншою. Вона вже не просто огортала — вона дихала. Вона ворушилась, нашіптувала, повзала по стінах, спускалася з тріщин у стелі, скапувала з підлоги в тумані.
Девід прокинувся серед ночі, вкритий потом. Пульс серця бився не в ритмі — рвався, як шепіт, який звучав не в голові, а просто в грудях. Він відчув, що хтось або щось дивиться на нього з темряви в кутку кімнати. І це не була тінь. Це було лице. Жінка без очей, з розірваними губами, з тілом, яке розчинялося у повітрі.
Він рвонувся до дверей — і двері не відчинилися. Вони дихали. Дерево билося зсередини, як жива плоть. Стук був не ззовні — він йшов з самої структури дому.
— Іларіє! — закричав він, але його голос зник, немов розчинений у в’язкому повітрі.
У той самий момент за стіною щось забігало — швидкі кроки, багато ніг, багато пазурів, багато шепотів. Не голосів. Шепотів. Одночасно сотні:
«Він повернувся… Він з нею… Він має серце…»
Серце всередині нього палало, як ядро.
Іларія, яка відчула спалах енергії, різко відчинила двері. Її очі світилися темним світлом — вона одразу побачила тінь біля Девіда.
— Не дивись їй у лице! — крикнула вона й жбурнула знак у повітря. Тінь спалахнула, закричала так, що вікна тріснули, і зникла крізь стіну.
— Це була вона… одна з Сторожів, — прошепотіла Іларія. — Вони тепер прокинулись. Ми торкнулися серця будинку, і він розбудив усе, що спало.
— Сторожі? Їх декілька?
— Багато. Але є одна головна. Її називали Хранителькою Серця. Вона живе між стінами. І… вона вже відчула тебе.
Девід згадав відчуття — коли темрява дивилась. Це була вона. Не просто монстр. Щось інше. Ритуальне. Прадавнє. Голодне.
У коридорах будинку світло більше не трималося. Лампи гасли, навіть магічні руни почали блимати, ніби хтось глушив саму енергію.
На першому поверсі, коли вони намагалися дістатися до Зали Дзеркал, стіни почали тріскати. Із тріщин виходили руки. Дитячі руки. Висохлі, маленькі, хапаючі.
— Це… діти, — прошепотів Девід. — Їх душі?
Іларія мовчала. Вона зупинилася.
— Ці діти… не народилися. Вони — частина ритуалу, який колись зірвали. Їхні душі тепер у пастці цього будинку. Їх не можна врятувати, але вони можуть забрати тебе, якщо подивишся їм в очі.
Їх кроки стали обережнішими. Але все рівно — руки намагалися схопити за ноги, тягнулися до лиця, стискали повітря навколо.
Вони дісталися до дверей Зали Дзеркал. Але коли відкрили їх — все змінилось.
Зала була спотворена. Дзеркала — розірвані, скривлені, кожне — портал до чужих світів. У кожному відображалася не реальність, а альтернативні Девіди. Один — із чорними очима. Інший — з розрізаним ротом до вух. Третій — мертвий.
— Це не ілюзія, — сказала Іларія. — Це варіанти тебе. Версії, які створив будинок. І кожна з них хоче замінити справжнього.
Один з Девідів у дзеркалі почав битися у скло. Потім ще один. Дзеркала почали тріщати.
— Вони прориваються! — крикнув Девід, і кинувся до середнього дзеркала, де його альтернативне відображення вже вибралося по той бік і дивилось на нього, з посмішкою на перекрученому обличчі.
— Ти слабкий… — прошепотіло воно. — Я — справжній. Ти просто оболонка. Але її я візьму. Вона — для мене.
— Ні! — крикнув Девід і зламав дзеркало ударом руки. Скло порізало шкіру, кров потекла по підлозі, і відображення зникло.
З інших дзеркал долинув вой. Вони почали самі тріскати. Іларія схопила його руку, притисла до себе.
— Твоя кров — захист. Їм не подобається життя. Лише мертве приваблює їх. Але це тільки початок.
Коли вони вийшли з зали — коридорів більше не було. Простір перекривився. Будинок почав… дихати. Стіни розширювались, подовжувались, утворюючи петлі, спіралі, тунелі.
— Це фазове розщеплення, — сказала Іларія. — Маєток входить у нову фазу. І тепер він буде тягнути нас до центру. Бо знає, що ми шукаємо головний вівтар.
— Що там?
— Та, що вистрілила у твоє серце.
Девід зупинився.
— Що ти маєш на увазі?
Іларія мовчала.
І тоді він знову почув її голос.
Не Іларії. Її. Таємничої, далекої. Вона шепотіла прямо у вухо:
«Я була першою. Я знала любов. Але мене принесли в жертву. А тепер… я повернусь крізь твоє серце. Бо тільки біль — це справжнє кохання.»
Девід похолов. Він відчув, як серце всередині пульсувало ще сильніше.
— Іларіє… Хто вона?
— Та, чию душу вклали в це серце. І якщо ми не зупинимо її — вона прорветься через тебе. І тоді будинок вже не стримає її.
— І ти все це знала?
Вона мовчала довго. Потім — кивнула.
— Так. Але я теж зробила вибір. І тепер я — з тобою. До кінця.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Та, що вистрілила у його серце , IMSS», після закриття браузера.
