Маргарет Мітчелл - Звіяні вітром. Кн. 2

— Атож, мем, знаю,— сказала Мамка, зблиснувши очима.

— Ну тоді й не впирайся, як мул, Мамко! Хіба тобі не ясно, що я мушу поїхати до Атланти й роздобути гроші на податок? І чималі гроші. Це конче треба! — Вона стукнула кулачком об кулачок.— Боже милий, Мамко, таж вони викинуть нас усіх на дорогу, і куди ми тоді дінемось? І ти будеш торгуватися зі мною за клапоть маминих портьєр, коли ця голодранка Еммі Слеттері, що вбила мою маму, надумала поселитись у нашому домі й спати в маминому ліжку?

Мамка переступила з ноги на ногу, мов норовистий слон. Вона невиразно відчувала, що її таки хочуть обвести круг пальця.

— Ні, мем, я не хочу, щоб якісь там голодранці поселились у домі міс Еллен або щоб нас вигнали на дорогу, але...— Раптом вона втупила в Скарлет осудливий погляд: — А в кого це ви збираєтесь діставати гроші, що вам потрібна нова сукня?

— Це вже моя власна справа,— відповіла заскочена зненацька Скарлет.

Мамка подивилась на неї пронизливо, як у ті дні, коли Скарлет була малою і марно силкувалася знайти виправдання своїм витівкам. Вона мовби читала її думки, тож Скарлет мимохіть опустила очі, вперше відчувши докори сумління за те, що надумала зробити.

— Так оце вам потрібна нова гарна сукня, аби легше було грошей позичити. Щось воно не те. І ви не кажете, де гадаєте діставати їх.

— Нічого я не буду казати,— зірвалася врешті Скарлет.— Це моя власна справа. Але ти віддаси мені портьєру й допоможеш пошити сукню чи ні?

— Атож, мем, поможу,— покірно відповіла Мамка, капітулювавши так раптово, що Скарлет запідозрила тут щось нечисте.— Я поможу пошити її, а з атласної підбивки, може, викроїмо нижню спідницю, і панталончики оздобимо старим мереживом.

Вона простягла Скарлет портьєру, і хитруватий усміх пробіг у неї по обличчю.

— А міс Меллі теж поїде з вами до ’Ланти, міс Скарлет?

— Ні,— відказала та, починаючи здогадуватись, що у Мамки на оці.— Я їду сама.

— Це вам так здається,— рішуче заявила Мамка.— Але щоб ви у новій сукні і самі їхали? Ні, з вами я поїду. Атож, мем, я ні на крок від вас.

На хвильку Скарлет уявила собі, як виглядатиме її поїздка до Атланти й розмова з Ретом у присутності Мамки, що стовбичитиме над нею сторожем, мов здоровенний чорний цербер. Вона знову всміхнулася й поклала руку Мамці на плече.

— Мамко, голубонько, ти така добра, що згоджуєшся поїхати зі мною й допомогти, але як же обходитимуться тут усі без тебе? Ти ж у нас у Тарі тепер усьому голова.

— Х-ха! — мовила Мамка.— Не замилюйте мені очі, міс Скарлет. Я вас знаю ще з тої пори, коли підклала під вас першу пелюшку. Я сказала, що поїду з вами до ’Ланти, то піки й поїду. Міс Еллен перевернулася б у могилі, якби ви сама-одна поїхали, коли там у місті повно янкі, й цих вільних чорнюків, і кого ті’ки там нема.

— Але ж я зупинюся в тітоньки Дріботуп,— опиралася й далі Скарлет.

— Міс Дріботуп добра собі леді, і вона гадає, що все бачить, але насправді воно й трохи не так,— відповіла Мамка, обернулася з величним виглядом,— мовляв, аудієнцію закінчено,— і вийшла в хол. А через хвильку аж стіни здригнулися від її погуку:

— Пріссі, дитя моє! Скоч-но на горище і принеси скриньку міс Скарлет з викрійками, і ще ножиці прихопи, ті’ки не так, щоб цілу ніч їх там шукати.

«Ну ж і халепа! — похнюплено подумала Скарлет.— Це однаково, що мисливського пса мати собі за сторожа».

*

Коли після вечері прибрали в їдальні, Скарлет і Мамка на обідньому столі розклали викрійки, а Сьюлін і Керрін заходилися жваво випорювати з портьєри атласну підкладку, тоді як Мелані стала протирати оксамит від пороху чиї гою щіткою для волосся. Джералд, Вілл і Ешлі сиділи собі збоку, палили й усміхнено дивились на цю жіночу метушню. Всі вони піддалися приємному збудженню, що струменіло від Скарлет, хоч їм і не ясно було, яка тому причина. Щоки Скарлет порожевіли, в очах з’явився якийсь шорсткий полиск, вона раз по раз сміялася. Всіх тішив її сміх, бо вже кілька місяців ніхто не чув його від неї. А особливо тішився Джералд. Коли він дивився на рухливу доччину постать, погляд його був не такий затуманений, як звичайно, і щоразу, як вона підходила близько, він схвально поплескував її по руці. Дівчата були такі збуджені, наче збиралися на бал, і відпорювали підбивку, кроїли оксамит і накидали на живу нитку так ревно, немов шили самим собі бальні сукні.

Скарлет їде до Атланти позичити грошей або закласти Тару, якщо доведеться. Ну то й що, як вона й віддасть маєток у заклад? Скарлет запевняла, що можна буде легко викупити Тару з наступного врожаю бавовни, у них ще й залишаться гроші, і тон її був такий рішучий, що ніхто й не подумав піддати сумніву ці слова. А коли її запитали у кого вона збирається позичати гроші, відповіла: «Хто зайве питає, тому язика прищемляє»,— і так грайливо, що всі засміялися і почали піддражнювати її, який це у неї завівся приятель-мільйонер.

— Це чи не капітан Рет Батлер,— добродушно під шкильнула Мелані, чим ще більше всіх розважила, бо ж усім відомо було, як ненавидить його Скарлет, а коли й згадує, то тільки словами: «цей негідник Рет Батлер».

Однак Скарлет не засміялася, почувши це ім’я, і Ешлі нараз урвав свій сміх, побачивши, як насторожено зиркнула Мамка в бік Скарлет.

Сьюлін, перейнявшись спільним піднесенням, запропонувала Скарлет свій комірець з ірландського мережива, трохи приношений, але ще гарненький, а Керрін стала наполягати, щоб Скарлет узяла до Атланти її черевички, оскільки ні у кого в Тарі не було кращих. Мелані попросила Мамку не викидати жодного клаптика портьєри — вона облямує ними свій потертий капелюшок,— і викликала спалах сміху, заявивши, що старому півневі доведеться розлучитися зі своїм пишним пір’ям, чорно-зеленим з бронзуватим полиском, якщо він не дремене вчасно на болото.

Скарлет, дивлячись, як миготять у роботі пальці, з притаєною гіркотою та зневагою вслухалася в сміх навколо себе.

«Вони ж і гадки не мають, що насправді сталося зі мною, та й з ними, і з усім