Александра - Напівдоторком, Александра

- І що ж відбулося?- Запитала, коли жінка раптово замовчала.

- Доросле життя відбулося. Бізнес батька різко почав набирати оберти і коли Лорецо виповнилося сімнадцять, він по троху почав залучати і його до справи. Мені такий розклад не подобався, через те, що я залишилась одна. Тому згодом, напросилася ходити разом з ними в офіс. З того часу, майже все своє дозвілля я проводила там. Як ти можеш зрозуміти, Лорецо став батьком, по нашим міркам, в дуже молодому віці, в двадцять років. Але він дуже відповідально віднісся до народження дитини. Я досі пам'таю, як він старався, працював. Саме завдяки брату компанія вийшла на загальноєвропейський рівень. Коли народився Даміан, мені було одинадцять, дитина по суті, але я відчувала себе такою дорослою. Дам став для мене майже цілим світом, я ним жила. А у мої вісімнадцять, в нашій сім'ї сталася трагедія, батько помер при загадкових обставинах. На той момент, я вивчала право і ця ситуація не давала мені спокою. Які загадкові обставини,? Чому ніхто мені не каже, що сталося? Чому брат поводить себе так, ніби це закономірність, це ж наш батько?  Я почала копатися у справах компанії і нарила те, від чого волосся дибки стало. Наша сімейна фірма, насправді була лише вершиною айсбергу, прикриттям для того, що відбувалося на справді. Батько займався торгівлею зброї, наркотиками, рекетом, навіть заказними вбивствами. І я могла повірити, що батько здатен на таке, але брат?? Мій добрий, чутливий, чесний старший брат, я не могла повірити...Тоді я була малою і дуже наївною. Зі всіма доказами, я побігла до нього і жбурнула документами йому в обличча. Оооо..це був грандіозний скандал. Певно, адміністрація й досі згадує ту історію, мов страшний сон. Після того, я важко відходила, з братом майже не спілкувалася.

- Чому ж повернулася?

- Він залишився сам. Ти не гірше мене знаєш, як важко покинути людину, котру так довго любила. Тим паче, тоді в його житті настала чорна смуга. Матір Даміана згоріла від раку, так швидко, що лікарі нічого не встигли вдіяти. Лорецо розривався між роботою і сином. Звичайно, я повернулася, щоб допомогти, в першу чергу Даму, адже дитині треба, щоб хтось був поряд. І я була, займалася його вихованням, згодом навіть допомагала брату в бізнесі. Він клявся, що покінчить зі справами батька, але йому треба була допомога. Так, як я за освітою була правовиком, то займалася кримінальною частиною бізнесу. І ось мені виповнюється двадцять два, я зустрічаю чоловіка. Це було так раптово, ніби обухом по голові. Андреа...Він був таким світлим, у всіх розуміннях. Високий зеленоокий блондин, ввічливий, м'який, добрий. Моя абсолютна протилежність...

- Завжди думала, що тобі більше подобаються чоловіки з більш різким і палким характером.- Сесіль посміхнулася.

- Таких різких мужланів в моєму оточенні вистачає і досі, неговорячи про минуле. Та і мене саму хорошою спокійною дівчинкою не назвеш. Але, як тільки Андреа з'являвся поряд, весь мій лід стрімко танув. В його обіймах я відчувала себе спокійно і захищено. Разом з ним мені не треба було тримати металевий образ. Перед ним могла без страху оголити в першу чергу душу, а не тіло. Ми зустрічались майже рік, коли Андреа зробив мені пропозицію і я вирішила познайомити його з Лорецо. Була сімейна тиха вечеря, на перший погляд, все пройшло просто чудово. Брат навіть сказав, що хлопець йому сподобався, а таке буває вкрай рідко. На слідуючий день, після зустрічі, Андреа полетів у Францію по справах. Він мав повернутися через тиждень, але ні через назначений час, ні через два тижні ніяких вістей не було. Лише на третій, мені прийшло від нього повідомлення про те, що ми розходимось, бо в нього є інша. Такого болю я не відчувала навіть, коли брат зрадив мене. Я не хотіла нічого...Знаєш, це ніби, тобі дали крила і ти літаєш, так безтурботно, насолоджуючись кожною миттю, а потім, ці крила безжалісно обрубують і спалюють в тебе на очах. Нема нічого гіршого, ніж знати це прекрасне відчуття, а потім вмить лишитись його. Весь цей час, коли я билась в агонії, Лорецо був поряд, заспокоював мене. Лицемір...Чесно кажучи, мені було важко повірити, що все це було грою в любов. Не можливо так грати, інтуіція кричала, про те, що щось тут не так. Однак, вирішила, що на цей раз, болю мені достатньо і не полізла в цю багнюку. Як потім виявилось-дарма. Одного вечора, коли я поверталася з чергової справи, мене піджидали на парковці два амбали. Вони не намагалися мені зашкодити, лише просили про розмову. Звичайно дурепою я не була, розуміла, що чинити спротив немає сенсу. Вони провели мене до великої тонованої машини, де сидів незнайомий чоловік. Його звали Матео. Як виявилося, він був батьком Андреа. Після цього факту розмову продовжувати я не хотіла, рани були ще надто свіжі, проте мене ніхто не запитував. А після того, як я відмовилася відповідати, Матео віддав наказ водію і ми поїхали. Втім, дорога була не довгою. Ми прибули до лікарні. Страшно мені не було від слова зовсім, бо нас оточувало десятки людей. Нашою кінцевою точкою став морг. Я нічого не розуміла, рівно до того моменту, доки не відкрили холодильний шкаф. На металевій кушетці лежало холодне, бліде тіло мого коханого з дірою від кулі у серці. Я молилася, щоб це був сон, марево, галюцинація, що завгодно. І тоді Матео мені повідав, що відбулося насправді. Мій брат і не збирався полишати справу батька, більше того, він впевнено її розвивав. Матео ж був його головним конкурентом мафіозі. І коли Лорецо побачив Андреа разом зі мною, то подумав, що тей хоче використати мене.

- А це було так?

- По словах Матео, Андреа взагалі не знав про його діяльність. Він оберігав сина від цього бруду. Однак, не думаю, що Лорецо в чомусь розбирався, він побачив загрозу і шанс відомстити, і скористався ним. Мене поглинала шалена лють. Здавалося, я була ладна вбити брата власноруч. В той момент, поруч був Матео і він запропонував мені угоду, я здаю йому важливі активи компанії, він в свою чергу, не чіпапає Даміана і прибирає Лорецо. Я виконала свою частину угоди, але бути катом для найближчої людини, не змогла. Я його попередила про небезпеку, хоча велику частину фірми, всеодно було знищено. Після всього, що відбулося, я поїхала з Італії, здобула другу освіту, вокальну, і почала будувати кар'єру в цій сфері. Єдине, що роз'їдає мою душу і досі - це втрата Даміана. Коли я поїхала, йому було тринадцять. У сім років він втратив матір, а потім його покинула і я. Звичайно ми листувалися, я пересилала йому подарунки, але це не замінить живого спілкування. Дам був мені, як син. Одного дня, коли я забирала його зі школи, він ненароком назвав мене мамою. Мене це так розучулило, що я майже не розридалася. І після цього я його зрадила, покинула. Вина за це, до кінця життя буде разом зі мною. Зараз, боюся, що мій брат відновив свою діяльність, а ще гірше стає від того, що Даміан очолює цю всю організацію.