Olha Alder - Пиріг, Olha Alder

— Ти заразний! Фу!...

Ці слова лунали й лунали в голові Йонбома. Він прокинувся в агонії. Лежачи на спині, він відчув, як сльоза котиться по його щоці, майже потрапляючи у вухо. Він витер її та різко сів на ліжку.

На кухні було чутно шум киплячого супу.

Йонбом схопився й, не надягаючи капці, побіг туди.

До-рак стояв біля раковини, підперши щоку рукою і гортаючи книгу рецептів із нової мультиварки. Він не помітив присутності Йонбома на кухні.

— Я люблю тебе, мишко. — Йонбом обійняв його за талію.

— І я тебе люблю, мій найкращий друг! — До-рак штовхнув його ногою по гомілці. — Відчепись, заразо ходяча, і я тобі не «мишко»! — пробурчав він, повертаючись до нього обличчям. — Температура спала? — Він приклав тильний бік руки до чола Йонбома, виглядаючи стривожено.

— Лихоманка пройшла, але я тут подумав... Не підімо на вечірку Сон Хуна?

— Чудово. Я й не хотів. Їстимемо печиво і дивитимемося «Коралину у світі кошмарів».

— Може, все-таки «Мертву наречену»?

— Нізащо.

— Тоді надягни хвіст, — жалібно попросив Йонбом.

— Який хвіст?

— Мишачий! — Він розплився в усмішці.

Кінець