Ярл Конг - Вагітна від нареченого сестри, Ярл Конг

- Маша? - Можливо, це вже мені ввижається після такого емоційно важкого дня і це не вона? Тим паче дівчина відразу закрила обличчя руками, як тільки вийшла з кабінету лікаря, тому я можу судити тільки по фігурі, чи це справді моя масажистка, чи мені здалося.

- Кіра? - Як виявилося, дівчина плакала, адже варто було мені промовити до неї, як Маша розчепірила спочатку пальці, щоб поглянути хто добивається її уваги, а після і взагалі опустила руки по швах, відкриваючи не надто приємну картину того, що вона плакала. Але без сумніву це була моя масажистка, до якої я дуже часто зверталася. У мене були певні проблеми зі спиною, тож Маша своїми чудесними руками приводила її й мене до життя, даруючи блаженне полегшення. - А що ти тут робиш?

- В малої моєї подруги проблеми, тож я приїхала їх підтримати, - я не бачила в цьому аж такого величезного секрету, тож вирішила поділитися з дівчиною. Тим паче вона була дуже приємною людиною, без якихось замашок та тарганів у макітрі, такій людині можна розповісти істинну причину мого тут знаходження. - А ти?

Маша не хоче ділитися зі мною цією інформацією? Могла б про це просто сказати, натомість дівчина знову починає плакати. Сльози новою порцією стікають по її щоках, залишаючи на них слід, як певно негативний слід залишився після походу масажистки в кабінет ескулапа. Не заздрю я цьому лікарю... Навіть уявити не можу скільки пацієнтів до нього записаного на зустріч протягом дня. А це кожного заспокой, втихомир, видай реальний стан справ, а після, якщо все не надто оптимістично, то шукай приводи заспокоїти людину й повністю не розклеюватися. Таким лікарям потрібно ставити пам'ятники при житті. Бажано в центрі міста. Бажано, щоб ці пам'ятники були з золота, щоб таким чином продемонструвати, з якими золотими людьми ми ходимо разом по одній землі.

- Пішли вийдемо на двір, - я сьогодні прямо мати Тереза. Всіх бажаю прихистити, всіх приголубити. Ні кого не залишити в образі. Але я справді не можу покинути дівчину в такому розваленому стані.

Маша тільки покірливо рушає за мною, не відриваючи рук від обличчя, а я думаю встигну повернутися, коли Лія з Галиною Василівною вийдуть з кабінету лікаря. Дуже сильно сподіваюся, що якщо не з гарними новинами, то хоча б оптимістичними.

- Машо, ти можеш мені розповісти що трапилося? Я так розумію, що лікар повідав тобі щось погане? - Я вивела дівчину на вулицю й посадила її прямо на сходинках біля входу, і сама біля неї присівши. Дивно, що поряд з медзакладом немає ні однієї лавочки, де можна було б перепочити, чи то відновитися, якщо не дай Боже стало погано. Все ж таки сюди люди прямують не танці танцювати, тож така банальна річ як лавочка мала бути. Та чорт з ним, на вулиці тепло, тож і сходинки підійдуть на крайній випадок. Як ось цей.

- Так, погане..., - ну, тут очевидно, мало б хто так заходився в риданні, якби новини були втішні. Але стримую свій сарказм та очікую, поки дівчина продовжить. І вона попри моральний біль продовжила. - Аналізи погані, дуже погані...

- А що за аналізи? - Існує стільки різних хвороб, на які можна здавати аналізи, що можна до ранку перераховувати й то не факт, що влучиш у вірну версію.

- Кіро..., - замість відповіді Маша обіймає мене й притискається міцно-міцно до мого тіла, ніби на вулиці ураган, а я єдиний стовб, за який можна схопитися та врятувати собі життя. Хоча... думаю на душі дівчини якраз ще той ураган і схоже вона і справді шукає хоча б в комусь підтримці. Хоча б в комусь бажаю знайти ту віддушину.

- Все буде гаразд, Машо, все буде добре, - я була в неї на сеансі масажу всього тиждень тому і вона ні про що таке не заїкалася, що в її житті трапилося щось надзвичайне погане. Не те щоб ми з нею найкращі подруги, та навіть просто подругами нас важко назвати, але все ж...

- Я не можу мати дітей..., - про таке не діляться з малознайомими людьми. Таке розповідають тільки найближчим, найріднішим. І якби не розбитий стан Маші, то вона б і зараз нічого мені не розповіла. Але саме я опинилася поруч, коли дівчина потребувала цієї підтримки.

- А де ж Олег? - Можливо, масажистка потребувала інших від мене слів. Очікувала що я по-іншому зреагую на цей нищівний удар долі для Маші. Але справді - а де її хлопець? Де той, з ким вона збиралася будувати родину, в котрій вони планували дітлахів? Адже Маша сама мені розповідала про ці мрії, про те, як було б круто придбати десь будиночок за містом, неподалік озера, щоб діти жили серед природи та не дихали забрудненим повітрям міста.

- А я йому не потрібна, - дівчина починає істерично сміятися, так голосно сміється, що в мене від цього звука і загалом від цієї картини мурашки біжать по спині. Хоча буквально хвилину тому на їх місці були сльози Маші, коли вона ридала у мене на плечі. - Він так і сказав - або я як нормальна жінка народжу йому дітей, або я йому взагалі не потрібна і він знайде іншу...

А ось тобі підтримка, опора та віра... Загорніть це з собою та викиньте у смітник...