Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Завтра ввечері за кожною з вас прибуде машина. Жодних речей брати з собою не потрібно. Тепер, мої дорогі дівчатка, добре запам'ятайте головні правила: ви не можете бачити Його обличчя і не маєте права говорити з ним, поки він вам не дозволить, ви повинні беззаперечно підкорятися Його волі і виконувати всі Його забаганки. А після того, як термін вийде, ви нікому не розкажете, що з вами відбувалося. Все зрозуміло? – казала рудоволоса відьма, окидаючи обраних уважним, чіпким поглядом.
– Зрозуміло! – хором відгукнулося п'ять боязких тремтячих голосів.
– А ті, кого не обрали, тепер можуть робити, що завгодно? – пошепки спитала Карина, сіпнувши Гайю за руку, – Або вони…
– Всі питання до мене! – суворо обірвала її шепіт рудоволоса.
Повисло напружене мовчання.
– Ну ж бо, я чекаю…
Зазвичай жвава Карина, опустила очі і нервово почала смикати поділ сукні, не в силах вимовити жодного слова.
– Вона спитала про інших! – зважилася тоді заговорити Гайя, – Вони ж тепер вільні, так? Можуть робити, що заманеться?
– Так, їм більше немає потреби зберігати себе, – рудоволоса подивилася на Гайю з таким інтересом, що та зніяковіла і густо почервоніла, – Ще маєте якісь питання?
– А чи можу я дізнатися ім'я того, хто мене обрав? – все ж наважилася уточнити Гайя, ховаючи погляд.
– Тільки якщо він сам захоче тобі його назвати.
– А що потрібно для цього зробити? – несміливо подала голос одна з дівчат.
– Стати для нього бажаною і особливою.
– А це дуже важко? – уже сміливіше спитала друга.
– Це майже неможливо, моя люба, – рудоволоса посміхнулася.
– Чому?
– Тому що вас так багато, як піску по березі, а їх усього п’ятеро.!
– А нам треба вчитися чогось… такого? – раптом стрепенулась Карина.
– Ні. Достатньо того, що ви вже маєте. Ще питання?
Але дівчата мовчали, невпевнено поглядаючи одна на одну.
– Тоді не смію вас більше затримувати! – сказала рудоволоса і розтанула у вихорі місячного світла.
Дівчата схопилися за мітли та полетіли до місця збору. Швидка хмара пронеслася небом, накривши землю бризками дрібного дощу.
– Знову сумніваєшся? – спитав Дейн на зворотньому шляху, розглядаючи Гайю, застиглу в тихій задумі. – Хіба твоя мрія не здійснилася?
– Здійснилася… – луною відповіла та.
– То в чому ж річ?
– Не знаю… – вона розсіяно крутила в руках вінок, усипаний коштовним камінням.
Гайя справді не знала, не розуміла, що з нею, але відчувала якийсь панічний жах.
Куди простіше мріяти про щось далеке і примарне, всім серцем сподіватися на те, що воно відбудеться і обдарує щастям, яке навіть й не снилося!
А тепер, коли до виконання бажання залишилося всього кілька годин, всі її почуття стали тривожними та болючими.
Три дні пролетять миттєво, а далі? Кінець мрії?
Адже кілька років вона ростить у душі цю мрію, пестить, підживлює надією і любов'ю, а через три дні, виходить, повинна відпустити назавжди?
Як страшно, нестерпно болісно думати про закінчення того, що навіть ще не почалося!
Гайя потерла пальцями палаюче чоло. Відлуння поцілунку, як і раніше, тремтіло на її губах, завдаючи чи то страждань, чи то насолоди.
– Подумай, люба, куди ти хочеш поїхати після іспитів… Відпочинеш, розвієшся! – лагідно сказав Дейн.
– Не знаю, тату, поки нічого не знаю… – Гайя піднесла вінок до лиця, торкнулася губами прохолодного каміння.
На серці в неї було порожньо й тужливо.
Повернувшись додому, вона прийняла сонне зілля і одразу лягла спати, щоб ні про що не думати, щоб не страждати.
Відпустивши прислугу, Дейн і Ніка усамітнилися в їдальні.
– Не допомогла твоя жертва, – сказав Дейн, хлюпнувши собі в чарку трохи бренді, – Мабуть, її долю Невідворотна визначила заздалегідь.
– А якщо спробувати відволікти? – запропонувала Ніка.
Вона зварила собі каву, але від хвилювання не могла зробити жодного ковтка.
– Відволікти? Я пропонував подорож, але зараз вона ні до чого не прагне…
– То може, якась нова пригода? Хтось молодий, гарний, багатий, веселий... Я подумала про Макса. Гайя його знає, тоді, на карнавалі вони сподобались одне одному…
– Макс у Ріо-де-Жанейро. Він не приїде так швидко! До того ж, чи не дуже ти турбуєшся? Чутки ходять, але хто знає напевно, які наслідки у того ритуалу! – трохи спохмурнів Дейн. – Чи не краще почекати до закінчення?
Ніка сумно усміхнулася.
– Наша дівчинка така вразлива, емоційна… Я дуже боюся, що вона страждатиме!
– Добре, – погодився Дейн, – Зараз подзвоню до Ріо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич», після закриття браузера.