Юджин Перо - Три місяці для себе, Юджин Перо

Незграбно хмикнувши, я зачинила вікно, почекавши, поки він підніме шлагбаум. Усередині мене, поза всякими сумнівами, закипала лава. Ну, ось чому люди настільки допитливі? Наскільки нудним має бути їхнє життя, щоб єдиною цікавою подією були плітки?

Знайшовши вільне місце біля будинку для машини і піднявшись ліфтом на двадцять п'ятий поверх, я зателефонувала в дзвоник, чекаючи, коли ж мені відчинить двері начальник. Ось тільки, не минуло й кількох хвилин, як Олександр Миколайович постав переді мною в одному халаті, млосно мені посміхнувшись. Утім, може в мене якесь помутніння розуму сталося, тому ввижається те, чого немає?

– Проходь, – відійшовши від дверей, промовив чоловік.

– Що відбувається? – Насторожено уточнила, відчуваючи змішані почуття, і повільно, наче переді мною несподівано з’явився маніяк, зайшла в квартиру.

– Іди в кімнату для гостей, переодягнися.

– Олександре Миколайовичу! – Голосно крикнула, коли чоловік розвернувся, збираючись іти.

Здається, на нього занадто сильно вплинуло моє бажання звільнитися. Це не в мене помутніння розуму, а в нього. Навіщо мені йти в кімнату для гостей і переодягатися? Наскільки я пам'ятаю, в обов'язки помічника не входять жодні додаткові послуги.