Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

– Ваша Королівська Вельможносте, – чоловік вклонився, вітаючи молодшого княжича. І повністю ігноруючи два допитливих погляди.

– Тож, я вільний до завтрашнього ранку? – перепитав. Він не був повністю впевнений у відповіді. Батькові сталося б вигадати щось ще.

– Літак чекатиме на вас о восьмій ранку. До того більше ніяких зустрічей не заплановано. Інакше я попередив би вас заздалегідь, – легкий уклін. – Бажаю вам гарного вечора! – Ще один уклін, крок назад, і чоловік поспішив залишити братів наодинці.

– Він дивний, – хлопець розгублено проводив поглядом фігуру Любозара. – Гадаєш, він пішов звітуватись перед батьком? – Святослав врешті відійшов від брата. І тепер з цікавістю оглядав його.

– Впевнений, – посміхнувся у відповідь. І розтріпав мокре волосся молодшого брата. – Де це ти так замизкався?

Молодший княжич, в противагу до старшого брата, був геть мокрим з голови до ніг. Чоботи й шаровари заляпані багнюкою, у волоссі – листя, з жупана все ще стікала вода. Серед вишуканого інтер’єру парадної зали він виглядав гротескно. Однак абсолютно вільно і щасливо.

– В ідеалі це мало бути заняття з вольтижування, – широка посмішка, – але Гліб сказав, що якщо я не припиню нищити газони, наша матінка знищить одного конкретного бідного козака. І відправив мене відпочивати.

За дивним збігом обставин Марія була вже п’ятою Великою Княгинею, яка обожнювала займатись ландшафтним дизайном. Приймаючи особисту участь у формуванні садово-паркової зони навколо палацу, княгині вкрай уважно ставились до її утримання та охорони. І дуже не любили порушників, ким би вони не були.

– Так, пам’ятаю, як матінка змусила мене цілий місяць висаджувати якісь кущі вздовж паркану, після того як Буревій під’їв її улюблену гортензію. Чи то була калина? – Ярослав спробував був пригадати, але швидко кинув. – Отож зараз обоє маємо час.

– Ага, – щиро всміхнувся Святослав, примружуючи очі. – Подивимось щось разом? – знов пригорнувся до брата. Традиції розкидали членів княжої родини по різним містам. Разом вони збирались не часто, і братам вкрай не вистачало спілкування.

– Буду радий. Однак в такому вигляді я тебе до себе не пущу в жодному разі, – Ярослав витягнувся, закидаючи руки за спину. І строго дивлячись на брата. – Ти маєш привести себе до ладу.

– Нащо? – хлопчисько огледіло темні калюжі навколо себе, плями на костюмі старшого брата.

– Святослав! – строго. – Вимийся і перевдягнись. Я на тебе почекаю.

– Який же ти нуднииий, – протягнуло хлопчисько. Але Ярослав продовжував зберігати мовчання. –  Ладно, –  посміхнувся. І чимдуж чкурнув нагору. Кілька покоївок з челяді заледве встигли відскочити зі шляху княжича, коли того пронесло повз них.

– Перепрошую за поведінку брата, – хитнув головою трохи приголомшеним жінкам. Ті мовчки вклонились і завмерли, врешті помітивши наляпані плями по всій залі.

***********************************

Цифри, прості та зрозумілі, охайно складались в числові послідовності. Романа зосереджено дрібнила чергову історичну подію (підписання якоїсь унії) на рівні блоки, представляючи їх у вигляді великих десяткових чисел. Далі шифрувала кожен блок, використовуючи алгоритм RSA. Створення відкритого і закритого ключа вона полюбила найбільше – можна було неабияк повеселить підбираючи прості числа для функції Ейлера.

«Наскільки ж це зрозуміліше і логічніше клятого права», – лабораторна робота була вже давно виконана. Але вона все ніяк не могла зупинитись, зачарована простотою та одночасно – складністю нового для неї метода шифрування даних.

– Що там бурмочеш? – Бож, кремезний чолов’яга з довгим, заплетеним чубом, визирнув з підсобки.

Романа ліниво потягнулась, відсуваючи від себе блокнота з книжками по історії: – кажу, що час переходити на онлайн продажі. Чув про таке?

– Що за бісівське зло? – протягнув незацікавлено. І знову сховався за дверима.

– Я серйозно! – Бож міг прикидатися невігласом з периферії, та в технологіях тямив краще за неї. – Всі великі постачальники вже мають свої онлайн-магазини. Чим ми гірші? – дівчина вискочила з-за стійки і направилася до прихованої підсобки. Невелике приміщення виконувало роль складу товару і переважну більшість часу перебувало заставленим коробками та пакетами. – Зможеш тримати товар в нормальному місці, а не в цій коморі. І відправляти замовлення напряму. Чим не благо?

– М’яко стелеш, – хмикнув, знову ігноруючи пропозицію.

– Та що не так?

– Не забивай голову дурницями. Краще на це поглянь.

В обличчя полетіли кольорові буклети. А за ними – ціла коробка, яку дівчина заледве встигла піймати.

– Блін. Дякую, Бож! – коробка була з-під камери. – Hikvision? Що це?

– Камера з Китаю. Ціну глянь. І характеристики.

Романа повернулась на робоче місце і розкрила пакунок, дістаючи мануал. Написи на коробці з-під камери були зроблені як китайською, так і рідною мовою, але практика привчила цікавитися повним описом, а не рекламними чарувашками. Приманки яскравих написів розраховувались на покупця.

– Вони будуть робити презентацію в Москві. Післязавтра, – Бож вийшов слідом. – Хочу, аби ти злітала туди і промацала товар руцями.

Дівчина кліпнула очима: – Пробач? Що я маю зробити?

– Злітати в Москву. І баньки не витріщай, тобі не личить.

– Гей! – камера була відкладена в сторону. – Я ще вчусь, пам’ятаєш? І Москва? Це день витратити тільки на переліт туди й назад. І проживання, в скільки це обійдеться?

Бож підійшов до свого столу в кутку магазину. Порився в кіпі документів, які досі не міг розгребти. І витягнув звідти білети.

«Та ладно? Це авіаквитки? Реально?» – Рома з жахом слідкувала за мовчанкою боса.

– Переліт через Смоленськ. Там якраз відкривається новенький аеропорт і ціни збиті до мінімуму. Трохи довше по дорозі, так. Але ж вартість! Другого будеш в Москві, презентація після обіду.