Аліна Скінтей - Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей

Соуер не відповідає, його зелені канати вже ніжно обплели обох жінок за талії.

— Якщо з нею щось станеться, я  до кінця життя не дам тобі спокою! — кричить Моріана в спину капралу, коли магія Лукаса буквально переносить її з місця подій.

— Сільсія, — ніжно він вимовляє її ім’я, ігноруючи набридливе каркання птахів. — Будь ласка, зупинись, — все таким же ніжним голосом він звертається.

Уайт продовжує ніжно звертатися до Сільсії, намагаючись дістатися до її свідомості, яка зараз була повністю закрита. Його магія тягнулася до неї, прагнучи відновити зв'язок.

Спроби Роувена виявлялися марними, але він не здавався. Крок за кроком він підходив до Сільсії, відчуваючи, як підвіска на його шиї реагує на магію Аберхат. Його магія тягнеться до її. Уайт намагається налагодити зв'язок, достукатися до свідомості Аберхат. Та все марно, вона закрилася повністю. Він стискає зуби до скреготу, небо раз за разом спалахує блискавицею.

«Я мушу виконати свій обов’язок!» — власні думки схожі на ядучу кислоту, що роз’їдає його із середини. — «Я не можу порушити наказ короля! Не можу…»

— Припини, — його слова схожі на благання.

Він продовжував себе переконувати, що не може порушити наказ короля, що це його обов’язок.

Роувен зупинився тільки тоді, коли чорна суспензія ледь не торкалась його чобіт. Він протягує руку в її бік, не перестаючи тягнутися своєю магією до її.

Птахи у чорному вихорі кинулися на Роувена, утворюючи живу чорну масу, яка обволікала його. Їхні крила зачіпали його обличчя, шию, дзьобали його одяг. Цей момент створював враження, ніби самі птахи стали інструментом у виконанні магічного заклинання. Все продовжувалося аж доки не явилися розряди чорної блискавки. Птахи відразу почали відступати.

Роувен залишався непохитним, хіба що волосся його було скуйовдженим. Погляд його янтарних очей був зафіксований на Сільсії, що стояла перед ним, переповнена чорною енергією.

Її очі все ще залишалися каламутними й безжиттєвими, нагадуючи найчистіше скло, яке відбиває світло навколо. Вони виглядали безколірними, ніби віддзеркалювали безодню темряви, яка оточувала їх. Волосся Сільсії, переливалося сріблом, створювало контраст у цій пітьмі, мов зірки на нічному небі.

— Я не хочу тебе бачити! Чути! Розмовляти! — процідила вона крізь стиснуті від гніву зуби.

— Я все поясню.

— Не хочу чути!

Сільсія відчувала, як гнів горить в її серці, змішуючись з безпорадністю перед надто болючою правдою. Її очі палають від образи, і вона стискає зуби, намагаючись заблокувати нав'язливі слова. Вперше за багато часу вона відчуває себе такою могутньою і той же момент такою безсилою. Негативні емоції змішуються з розчаруванням та зневаженням. Образи відбиваються на її обличчі, виражаючи внутрішню бурю, і вона закриває вуха, немов відкидаючи всю реальність, яка вже не могла бути змінена.

— Тобі так чи інакше доведеться мене вислухати!

Роувен не збирався відступати. Його голос був наповнений крижаною стужею, що перетворювалася на удари блискавиці. Не зважаючи на істерику та обурення Сільсії, він продовжував прокладати собі шлях до неї за допомогою своєї магії. Його намір був ясний –  донести до неї те, що він вважав важливим, попри її опір.

— Що було правдою?

Від її питання, волоски на шкірі ледь дибки не стають.

— Поцілунок в борделі.

Роувен ненавидів брехню, якої останнім часом в його житті було забагато. Тоді як Сільсія хотіла знати правду, яку зовсім не готова була почути.

— Навіщо все це «шоу»?

— Заспокойся, — боковим зором, Роувен бачить невгамовний потік енергії, який все ще не вщухав. — Ми поговоримо, і я тобі постараюся відповісти на всі питання, які зможу.

— Сія, він тобі нічого не поясне. Кодекс капрала, йому не дозволяє. Хоча ні, — Адріан захитав головою. — Його власні принципи не дозволяють йому все тобі пояснити. — Поява Даерона гнівить Уайта. — Я цими принципами не зв’язаний.

Адріан звертається до Сільсії, вказуючи на обмеження Роувена, які Уайт встановив сам собі.

— Що ти тут робиш? — гаркає Роувен. — Не втручайся!

— Сія, Роу із самого початку прийшов за тобою, бо йому наказано привести тебе до столиці. Всі ці випробування – фальшивка, задля відведення уваги від тебе. Ти законна спадкоємиця трону й корони. Едейн Астрід – твій батько. Він розшукував тебе, і зрештою доручив місію капралу Уайту.

— Замовкни! — викрикує Роувен, на що Адріан тільки знизує плечима.

— Невже це так тяжко було їй сказати із самого початку?! Твоя гра, Роу, справді вражає. Навіть я тобі повірив.  — Роувен, який намагався тримати все це у таємниці, вибухає гнівом, коли Адріан виявляє всю правду так легковажно. — Я розчарований в тобі, — щиро говорить Адріан.

На обличчі Даерона не було звичної посмішки. Він впевнено крокував до Сільсії, тримаючи розслаблені руки в кишенях штанів. Та все ж його рухи вказували на серйозність та зосередженість.

 Адріан не зупинився перед енергією Аберхат, як це зробив Роувен. Його магія слугувала йому захисним бар’єром. Зупинився він тільки за крок від Аберхат.

— Ходімо зі мною, — він протягує до неї руку. — Батько тебе зачекався.

Сільсія стояла на місці, коливаючись між відчуттям незрозумілого обов’язку і внутрішньою боротьбою. Її очі віддзеркалювали сумніви, а руки нервово то стискатимуться, то розслаблялися. Вона зважувала свої можливості і наслідки рішення, яке їй належало прийняти.

— Він сказав правду? — холодний тон говорив про роздратованість та втому від брехні, яку вона відчула.