Алан Кервін - Екстремофіл, Алан Кервін

— І його сюди пустили? В Долину? — здивувався Мілан.

— Він не остання людина в промисловому департаменті.

— То він може допомогти розв'язати Мартині проблеми?

— Гадаю, що так.

— Ага, тобто може якось відмазати. Непогано... Знаєш, ми тут трохи поспішаємо. Може, ми таки заскочимо на хвильку, перекинемося з Мартою парою слів, віддамо гостинчик і побіжимо собі далі, а вона зі своїм хлопцем воркуватиме потім хоч до ранку. Пропустиш? — протараторив Мілан і зазирнув у Маркові очі з такою надією, що той, кілька секунд обдумавши пропозицію, таки кивнув:

— Добре, заходьте.

Мілан відчинив двері без стуку.

— Привіт, Марто! — весело привітався він, зайшовши.

Марта, бліда як полотно, лежала на боку. У її перемотаній руці, де під бинтами знаходився чіп, стояв катетер, до якого була під’єднана крапельниця. Поруч із узголів’ям ліжка сидів молодий чоловік у темно-зеленій формі промислового департаменту. Він тримав її за руку, гладив обличчя й волосся, та щось говорив.

Коли з’явився Мілан, чоловік замовк, обернувся і питально поглянув на неочікуваного відвідувача.

— Привіт, — тихо відповіла на вітання Марта, хоча дивилася тільки на Тео, який насторожено застиг у дверях.

— Ми тут прогулялися до Дельти: заїжджали на Маріїну ферму, і привезли тобі звідти маленький подаруночок, — з кишені просторої церковної сорочки Мілан дістав прозорий пластиковий лоток зі спілими полуницями і простягнув їй. — Тео збирав особисто, — посміхнувшись, додав він.

— О, дякую, — Марта забрала свою руку з долоні чоловіка і взяла ягоди.

— Вони миті? — суворо запитав той.

— Можете помити повторно, не завадить, — Мілан вклонився, склавши руки на грудях. Чоловік забрав у Марти лоток і пішов до умивальника. — Ми не знайомі. Я — Мілан, один з вірян церкви «Семи див», — сказав він йому в спину.

— Я здогадався, — чоловік озирнувся на нього. — А я — Пол.

— Чув, ви разом вчилися в школі.

— Так, — чоловік повернувся до Марти, сів на стілець біля ліжка й простягнув одну ягоду їй прямо до губ.

Марта, яка весь цей час дивилася на Тео, перевела на Пола погляд і спробувала взяти ягоду у свою руку, проте він не віддавав.

— Я можу сама.

— Можеш, але я хочу про тебе турбуватися, — усміхнувся Пол у відповідь і знову підніс їй до губ ягоду.

Марта вагалася, а Мілан зацікавлено стежив за ними, схиливши голову набік. В цей момент двері до палати з клацанням зачинилися. Марта перевела на них погляд, і не побачила Тео. Він пішов.