Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

Посвята Л. М Толстому пояснюється тим, що саме в ці роки Франко писав про Толстого статті для газети «Kurjer Lwowski», в яких стверджує, що творчість найвидатнішого з-поміж тодішніх російських письменників здобула йому визначне місце серед творчих геніїв усього світу. Казка Л. Толстого «Грішник, що кається» (1886) була одним із джерел твору Франка. Про подібність цих творів не раз писали дослідники (М. Гудзій. Іван Франко і російська культура.- «Радянське літературознавство», 1957, № 3; Н. Є. Крутікова. Лев Толстой і українська література (до проблеми російсько-українських літературних зв’язків). К., Вид-во АН УРСР, 1958, с. 45-48).

Відомий чорновий автограф однієї з ранніх редакцій поеми, опублікований у журн. «Радянське літературознавство», 1973, № 2, с. 72-76. У цьому томі подається у розділі «Інші редакції та варіанти» за ксерокопією автографа (№ 5037).

«Общество» - «Общество трезвости»; такі товариства засновувалися «москвофілами» в 60-70-і роки XIX ст.

Іван (Іоан) Богослов - за євангельською легендою, один із дванадцяти апостолів.

«Kurjer Lwowski»,- польська щоденна ліберально-буржуазна газета (1883-1926); у 1887-1897 рр. у ній співробітничав І. Франко.

Цар і аскет. Індійська легенда. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 429-468. Передруковано окремим виданням: Іван Франко. Цар і аскет. Індійська легенда. Львів, 1910. (Універсальна бібліотека, кн. 11-12).

До першодруку І. Франко подав примітки:

1. «Гарісчандра в санскритській мові значить ясний місяць» (с. 431).

2. «Легенда, котру тут подаю, є вільна переробка одного епізоду санскритської книги «Маркандея-пурана». Книги, звані «пурана» (святі повісті), займають у санскритській літературі доволі видне місце. Є їх усіх 18, і разом вони обіймають 1600000 віршів, а майже друге тільки обіймають т[ак] зв[ані] «Упа-пурани» («Менші пурани»), з чого можна собі виробити виображення о об’ємі тої величезної літератури. «Пурани» належать до найпізніших творів санскритської літератури і постали в часі від VII до XII віку по Хр[исті], а то й ще пізніше. Нав’язуючи до святих книг «Веди» і до великих національних епопей «Махабхарати» і «Рамаяни», «Пурани» оповідають «про сотворення і відновлення світу, про поділ часу, про встановлення законів і релігії, про родовід патріархальних родин і царських династій». Без сумніву, в тих нових «пуранах», досі ще дуже мало простудійованих європейськими вченими, в масі новішого, брахманського віршування заховалось чимало зламків давнішої, свобіднішої творчості, багато перлів поетичних високої стійності. До найкращих належить, безперечно, повість про терпіння царя Гарісчандри. Повість ся була в старій Індії дуже популярна і належить до найстарших легенд індійських; зав’язки її стрічаємо вже в найдавніших брахманських поясненнях «Веди», в так званій «Айтарейя-Брахмана». Так само популярною була історія царя-аскета Вісвамітри. Обі ті історії, в різних віках різно оброблювані, становлять нині великий хаос різнородних і незгідних з собою варіантів. Взявши основою своєї переробки варіант, мабуть, найпізніший, що становить глави VII і VIII «Маркандея-пурани» (я користувався текстом транскрибованим) і перекладом Рюккерта («Zeitschrift der deutschen morgenländischen Gesellschaft», XII), я позволив собі супроти оригіналу поробити деякі зміни. Поперед усього індійський розмір і індійський спосіб оповідання я замінив нашим, сучасним; я не хотів давати перекладу індійського тексту, але індійську легенду, по-нашому оброблену; задля того я, держачися взагалі вірно ходу оповідання «Пурани», позволяв собі декуди коротити, інде знов ширше малювати деякі сцени і ситуації, про те дбаючи, щоб легенда на сучасного читача робила хоч в приближенні таке враження, яке мусила в санскритськім оригіналі робити на давніх індусів. Задля тої самої причини мусив я міфологічний deus ex machina, 71 котрим кінчиться легенда індійська, усунути і замінити його закінченням, котре, по моїй думці, більше відповідає нашим почуттям і поглядам» (с. 431-432).

3. «В різних легендах походження Вісвамітри різно розказано. Найчастіше він походить із царської сім’ї, та я тут приймаю таку відміну, котра найліпше надається до ходу дальшого оповідання» (с. 432).

4. [Рудра]. «Одна з незлічимих назв бога Сіви» (с. 433).

5. Видаючи поему другим виданням, І. Франко додав до неї передмову, короткий нарис історії староіндійської, зокрема санскритської, літератури, переклад індійського тексту легенди про Гарісчандру під заголовком «Король Гарісчандра і Вісвамітра». Наводимо текст передмови:

«Ся книжечка складається з трьох частей. Перша часть дає короткий нарис історії староіндійської, спеціально санскритської літератури і зупиняється трохи довше над останньою її верствою, так званими «пуранами». Сей нарис опертий головно на найновішій німецькій праці: «Dr. M. Winternitz, Geschichte der indischen Literarur, виданій у серії «Die Literaruren des Ostens in Einzeldarstellungen», видаваній фірмою Амелянга в Липську, в якій творить дев’ятий том. Дещо користаю також із інтересної книжки ученої американки Єлисавети Рід (Hindu Literature, of the ancient books of India By Elizabeth A. Reed, member of the Philosophical Society of Great Britain. Chicago. S. C. Griggs and Cimpany. 181), у якій «Пуранам» присвячено XXII главу, ст. 353-375. Відомі мені старші курси, а власне, A. Weber, Indische Literaturgeschichte і дернтського доцента Dr. Leopold V. Schroeder, Indiens Literatur und Cultur in historischer Entwicklung, Leipzig, 1887, можна було поминути тому, що при всій їх науковій вартості власне про «Пуринів» вони подають скупі і не скрізь докладні відомості.

Друга часть, се поема «Цар і аскет», написана мною 1892 р. на основі німецького віршованого перекладу одної частини «Маркандея-Пурани», доконаної Фрідріхом Ріккертом і друкованої в «Zeitschrift der deutschen Morgenländischen Gesellscaft», т. XIII, ст. 103. Я не держався строго німецького тексту і позволив собі змінити закінчення поеми, даючи трагедії короля Гарісчандри замість індійського фатального новочасний щасливий, але й індійському духові зовсім не противний вихід. Поема була друкована в моїй збірці поезій «З вершин і низин», друге видання р 1893. Се видання тепер майже розпродане.

Поема в тім виданні була присвячена молодому тоді російському князю Сергію Щербатському, що як студент індології перебував тоді у Відні, слухаючи викладів славного, передчасно помершого професора Bühler-а. 72 З ним познайомив мене др. М. Мурко, і ми кілька разів проводили по кілька годин у дружніх розмовах. Я доручив кн. С. Щербатському свіжовиданий том моїх поезій, а він за се дарував мені чотири томи тихонравовського видання Гоголя в гарній оправі. З нагоди проїзду Драгоманова через Відень весною 1894 р. я мав приємність познайомити Щербатського також із Драгомановим. Щербатський якось боявся думки про поворот до Росії, хоч і як любив