Генрік Сенкевич - Вогнем i мечем. Том другий

Казали також, що усмішка ніколи не з’являлася на обличчі цього незвичайного лицаря. Жив він не в Лубнах, а в селі, яке відбудував на попелищі і яке називалося Розлоги. Там, здається, й помер.

Братовбивчі війни пережили його і тривали ще довго. Згодом прийшли моровиця і шведи. Кримчаки майже постійно гостювали в Україні, забираючи юрби люду в неволю. Пустіла Річ Посполита, пустіла Україна. Вовки вили на руїнах стародавніх міст, квітучі колись краї стали великою гробницею. Ненависть уросла в серця й отруїла побратимську кров, і вуста ні поляка, ні українця довго не могли промовити слів: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління».

Кінець

КОМЕНТАРІ

С. 115. Вірмени доброхіть зносили гроші в ратушу… — Вірменська колонія у Львові існувала із XIV століття.

С. 116. … до міста от-от підійдуть Хмельницький і татари… — Війська Хмельницького підійшли до Львова наприкінці вересня (за Сенкевичем — на початку жовтня) 1648 року. Було взято Високий замок, панівну над містом позицію. Але від штурму Хмельницький відмовився, узяв тільки контрибуцію, щоб заплатити татарам, і цим урятував Львів від руїн і пограбування, повівши свої сили до Замостя.

С. 122. … найбільше зітнув турецьких голів… — Певно, маються на увазі голови опудал, що правили за турків.

С. 132. … маршальських судів боїшся… — Під час безкоролів’я діяли так звані каптурові суди (каптуром називалася організовувана на цей період конфедерація, яка вибирала маршалка — голову сейму), що карали кримінальні злочини і порушення громадського спокою.

С. 134. … спорудили накриття для сенату… — На «елекційному полі», як пише у своїй «Давньопольській енциклопедії» З. Глогер, «був оточений ровом і валом прямокутник, що мав три входи… Прямокутник поділявся на дві частини для двох палат: сенаторської і рицарської. Сенаторська, яка складалася з єпископів, воєвод, каштелянів і міністрів, засідала у будівлі, накритій шалівкою від дощу і сонця, а з боків завішаній тканинами. Зокола цієї будівлі збиралося просто неба рицарське коло, тобто всі посли від земель на елекційний сейм. Інша шляхта, котра з доброї волі з’їжджалася на елекцію, розташовувалася у воєводствах, розбиваючи шатра…»

С. 167. … віддала його єдиному синові найліпше, що мала… — Міхал-Фома-Корибут Вишневецький (1633–1673), син Ієремії Вишневецького, був обраний королем Польщі після зречення Яна Казимира у 1669 році (вибори ці Сенкевич описав у «Пані Володийовському»). Виявився невдалим правителем. За нього у Польщі посилилася феодально-шляхетська анархія, ослабилася королівська влада. У роки його правління Польща вела невдалу війну з Туреччиною, у ході якої 1672 року був підписаний ганебний Бучацький мирний договір, за яким частина Правобережної України відходила під владу Туреччини.

С. 168. … бо всі від Яфета походимо… — У шляхетській Польщі біблійна легенда про Ноєвих синів тлумачилася так, щоб обґрунтувати зверхність шляхти, котра веде свій родовід нібито від Яфета, над селянами, «нащадками Хама».

С. 168. … мало не королівський рід. — Вишневецькі вели свій родовід од Корибута, онука Гедимінаса і сина Ольгерда, великого князя литовського. Від нього Корибут дістав у спадок Новгород-Сіверське князівство.

С. 173. … від солодкого повітря Капуї… — Йдеться про епізод Другої пунічної війни, коли у Капуї, що відчинила свою браму Ганнібалові, полководець дав перепочити стомленим військам.

С. 205. … коли академія вітала його… — Мовиться про засновану 1632 року (шляхом злиття Київської братської школи і школи Києво-Печерсьої лаври) Києво-Могилянську академію, названу так на честь Петра Могили, котрий сприяв її створенню. Вона була першим вищим навчальним закладом в Україні, великим культурно-просвітницьким центром.

С. 214. … Радзивілл мої Мозир і Турів вирізав. — Ідеться про князя Януша Радзивілла (1612–1655), одного із найзаможніших литовських магнатів, що володів багатьма землями й містами, котрий у 1648–1649 роках був коронним гетьманом литовським і очолив війська, послані на придушення народного повстання у Білорусії. Взяття Мозиря, Турова, Бобруйська на початку 1649 року, а згодом, у серпні 1651 року, і Києва справді супроводжувалося звірствами, витонченими стратами.

С. 236. Анджей Фірлей (помер близько 1650 року) був із 1640 року бельським каштеляном, із 1649-го — сандомирським воєводою. Належав до кальвіністського віросповідання. 1649 року брав участь в обороні Збаража як один із рейментарів, так само як і Станіслав Ланцкоронський (помер 1657 року), котрий у 1654 році, на думку академіка Яворницького, став польним, а згодом коронним гетьманом, хоч це документально не підтверджено.

С. 258. Бахмат — низькоросла, витривала порода коней, що використовувалася у татарській кінності.

С. 328. Данило Нечай — герой народно-визвольної війни 1648–1654 років, сподвижник Богдана Хмельницького, брацлавський полковник (1648–1651). Із 1648 року був одним з організаторів народно-повстанського руху проти польських магнатів і шляхти спочатку на Київщині, а згодом на Брацлавщині й Волині. У червні 1649 року командував передовими загонами селянсько-козацького війська, очолюваного Хмельницьким. У бою під Меджибожем завдав нищівної поразки польсько-шляхетським військам, що полегшило головним силам визволити Старокостянтинів. Відзначився і під час Збаразької облоги. У 1650 році очолив на Волині, Поділлі й Брацлавщині селянсько-козацьке повстання проти польської шляхти, яка за умовами Зборівського договору 1649 року повернулася на Правобережну Україну. У листах до Хмельницького польсько-шляхетський уряд називав Нечая «найбільшим бунтівником» і вимагав суворо покарати його. Загинув 1651 року у нерівному бою з військами гетьмана Калиновського за прикордонну фортецю Красне.

С. 329. Ланова піхота — була створена у Польщі 1655 року. До неї брали селян — по одному селянинові з п’ятнадцяти ланів землі.

С. 349. … короля Густава Адольфа під Тширною під Пуском… — Маються на увазі битви, виграні польськими військами у війні зі Швецією наприкінці 20-х років XVII століття за прибалтійські землі. Густав II Адольф був шведським королем у 1611–1632 роках.

С. 353. … два відважні полковники, Гладкий і Небаба… — Матвій Гладкий (рік народження невідомий — 1652) — миргородський полковник, учасник визвольної війни 1648–1654 років. Брав участь у боях під Корсунем, Пилявцями, Збаражем, у походах на Львів і Замостя. У битві під Берестечком, де було тимчасово полонено Хмельницького татарами, виконував обов’язки гетьмана. Виходець із козацьких низів, Гладкий був у опозиції до старшини шляхетського походження. Він протидіяв вступові на Лівобережжя польських військ, які йшли туди за умовами Білоцерківського договору 1651 року. За свідченням літописця Самовидця, Гладкий після Берестецької битви намагався посісти посаду гетьмана. За наказом Хмельницького страчений.

Мартин Небаба (рік народження невідомий — 1651) — чернігівський полковник, один із видатних українських військових діячів періоду визвольної війни. У травні 1648 року очолив повстання проти польської шляхти на Чернігово-Сіверщині. Після вигнання