Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Одягайся. Вже світає. Поквапся.

Мікаель звівся на неслухняні ноги і заледве натягнув труси й джинси, потім абияк вліз у кросівки. Лісбет засунула його шкарпетки в кишеню куртки і зупинила його:

— Пригадай, що ти чіпав у цьому підвалі?

Мікаель роззирнувся, намагаючись пригадати, і нарешті сказав, що не торкався ні до чого, окрім дверей і ключів. Лісбет знайшла ключі в піджакові Мартіна Ванґера, який той почепив на стілець. Вона ретельно обтерла ручку дверей і вимикач та погасила світло. Потім провела Мікаеля вгору сходами і попросила зачекати, доки вона покладе на місце ключку. Коли вона повернулася, у неї в руках була темна футболка, що належала Мартінові Ванґеру:

— Надінь. Я не хочу, щоб хто-небудь бачив, що ти розгулюєш ночами напівголий.

Мікаель усвідомив, що перебуває в шоковому стані. Лісбет командувала, а він безвольно виконував її розпорядження.

Вона вивела його з будинку Мартіна Ванґера і підтримувала всю дорогу. Як тільки вони переступили поріг свого будиночка, Лісбет попередила Мікаеля:

— Якщо хтось нас бачив і запитає, що це ми вночі робили, то ми ходили гуляти на мис і займалися там сексом.

— Лісбет, я не можу…

— Йди в душ. Зараз же.

Вона допомогла йому роздягтися і відправила в ванну. Потім поставила кавник і швиденько зробила з півдюжини товстих бутербродів із сиром, печінковим паштетом та солоним огірком. Коли Мікаель, накульгуючи, повернувся в кімнату, Лісбет сиділа і напружено роздумувала. Вона оглянула синці й подряпини у нього на тілі. Від зашморгу навколо всієї шиї залишився темно-червоний слід, а з лівого боку до того ж виднілася кривава відмітина від ножа.

— Ну ж бо, — сказала Лісбет. — Лягай у ліжко.

Вона принесла пластир і наклала на рану компрес.

Потім налила йому кави і простягнула бутерброд.

— Я не голодний, — відказав Мікаель.

— Їж, — скомандувала Лісбет Саландер і відкусила великий шматок бутерброда з сиром.

Мікаель на секунду заплющив очі. Потім сів і теж відкусив від бутерброда. Горло боліло так сильно, що ковтати було вкрай важко.

Лісбет зняла шкіряну куртку і принесла з несесера баночку бальзаму.

— Хай кава поки що остигне, а ти лягай на живіт.

Протягом п’яти хвилин вона масажувала йому спину і натирала його лініментом. Потім перевернула його і зробила те ж саме спереду.

— У тебе через деякий час з’являться добрячі синяки.

— Лісбет, нам треба зателефонувати до поліції.

— Ні, — відповіла вона з такою гарячковістю в голосі, що Мікаель здивовано розплющив очі і подивився на неї. — Якщо ти зателефонуєш до поліції, я поїду геть. Я не хочу мати до цього ніякого відношення. Мартін Ванґер мертвий, загинув в автокатастрофі. У машині він був сам. Є свідки. Хай поліція або хтось інший знаходить його прокляту нору тортур. Ми з тобою так само нічого про неї не знаємо, як і всі решта.

— Чому?

Вона ніби не помітила питання і помасажувала йому ниючий пах.

— Лісбет, ми не можемо просто…

— Якщо нитимеш, я відтягну тебе назад у Мартінове лігво і знову посаджу на ланцюг.

Поки вона говорила, Мікаель заснув, так раптово, ніби знепритомнів.

Розділ 25

Субота, 12 липня — понеділок, 14 липня

Близько п’ятої години ранку Мікаель здригнувся, прокинувся і відразу ж почав шкребти шию, щоб стягнути зашморг. Лісбет зайшла в спальню і схопила його за руки, не даючи ворушитися. Він розплющив очі і подивився на неї неуважним поглядом.

— Я не знав, що ти граєш у гольф, — пробурмотів він і знову заплющив очі.

Вона посиділа біля нього кілька хвилин, поки не переконалася, що він знову заснув. Поки він спав, Лісбет знову побувала в підвалі Мартіна Ванґера і обстежила місце злочину. Крім знарядь для тортур вона знайшла велике зібрання порнографічних журналів зі сценами насильства та безліч поляроїдних знімків, уклеєних в альбоми.

Ніякого щоденника там не було, зате вона наткнулася на дві папки формату А-4 з паспортними фотографіями і записаними від руки даними жінок. Лісбет забрала папки із собою, поклавши їх в нейлонову сумку разом з ноутбуком Мартіна Ванґера, який знайшла на столі в холі, поверхом вище. Коли Мікаель знову заснув, вона продовжила вивчати свій добуток. Годинник показував початок сьомої, коли вона вимкнула ноутбук, закурила сигарету і задумливо прикусила нижню губу.

Разом з Мікаелем Блумквістом вона включилася в пошуки того, кого вони вважали серійним убивцею з далекого минулого. Але знайшли вони щось інше. Лісбет заледве могла собі уявити ті жахіття, які, мабуть, розігрувалися в підвалі Мартіна Ванґера, прямо посеред добре організованої ідилії.

Вона спробувала зрозуміти.

Мартін Ванґер убивав жінок з 60-х років, приблизно по одній або дві на рік упродовж останніх п’ятнадцяти років. Убивав настільки тихо і так добре все продумавши, що ніхто навіть не підозрював про наявність серійного вбивці. Як же йому це вдавалося?

Папки частково давали відповідь на це питання.

Його жертвами ставали непомітні жінки, часто іммігрантки, що відносно недавно приїхали і не мали друзів та знайомих у Швеції. Серед жертв були також повії і соціально незахищені жінки, які зловживали алкоголем і наркотиками або мали інші проблеми.

Вивчаючи психологію сексуального садизму, Лісбет Саландер дізналася, що подібні вбивці охоче колекціонують якісь речі своїх жертв, використовують їх як сувеніри, що допомагають їм пригадати і знову частково пережити колишню насолоду. Мартін Ванґер з цією метою вів цілу книгу смерті. Він акуратно заносив свої жертви до каталогу і виставляв їм оцінки, коментував і описував їхні страждання, фіксував те, що діялося, на відеофільмах і фотографіях.

Його метою були насильство і вбивство, проте Лісбет прийшла до висновку, що насправді головним інтересом Мартіна Ванґера було полювання. У себе в ноутбуці він створив базу даних, що включала сотні жінок. Серед них зустрічалися службовки концерну, офіціантки ресторанів, які він часто відвідував, адміністраторки готелів, персонал страхової каси, секретарки знайомих по бізнесу та багато інших. Здавалося, Мартін Ванґер реєстрував і вивчав буквально кожну жінку, що траплялась йому.

Він убив тільки маленький відсоток цих жінок, але всі жінки, що опинялися поблизу від нього, ставали потенційними жертвами — він заносив їх до бази даних і вивчав. Вивчення мало характер пристрасного хобі, якому він, очевидно, приділяв силу-силенну годин, ставлячи собі питання: вона заміжня чи одиначка? У неї є діти і сім'я? Де вона працює? Де живе? Якою їздить машиною? Яка в неї освіта? Колір волосся? Колір шкіри? Форми тіла?

Лісбет дійшла висновку, що збирання особистих даних про кандидаток в майбутні жертви, безперечно, було важливою складовою сексуальних фантазій Мартіна Ванґера.