Володимир Павлович Горбулін - Світова гібридна війна: український фронт

інформаційної політики, реальністю є те, що Україна зробила і продовжує робити все від неї залежне в межах чинної правової системи, системи міжнародних зобов’язань та очікуваної від демократичної держави логіки дій в інформаційному просторі. Однак це не означає, що таке реагування є достатнім та стратегічно єдино можливим.

В інформаційній сфері на правовому рівні проведено значну роботу: держава вдалася до численних заходів, заборони діяльності конкретних ЗМІ та журналістів, прямих нормативних обмежень[21] і введення санкцій проти пропагандистів. Як позитив слід відзначити розробку і ретельне дотримання СБУ Украї­ни спеціального «Порядку акредитації представників ЗМІ при оперативному штабі з управління антитерористичною опера­цією в Донецькій і Луганській областях». Проте в широкому контексті інформаційного протиборства Украї­ни з РФ це дало лише частковий ефект. Зокрема нерозв’язаною залишається проб­лема обмеження потоку дезінформації та пропаганди, що транслюється з зони АТО недобросовісними медіа, впливаючи як на міжнародну аудиторію, так і на місцеве населення. Далекою від вирішення є також проб­лема визволення полонених україн­ських журналістів.

Водночас держава послідовно здійснює заходи щодо відновлення мовлення в зоні проведення АТО. Як уже зазначалося, 10 березня 2015 р. в Украї­ні створено Комісію з питань забезпечення стабільного функціонування системи націо­нального телебачення і радіомовлення. За даними Міністерства інформаційної політики Украї­ни, станом на червень 2016 р. україн­ським профільним відомствам вдалося в цілому відновити ефірне мовлення націо­нальних ТРК лише на підконтрольних і звільнених територіях Донецької та Луганської областей і на південних околицях Донецька.

Покриття сигналу україн­ських мовників у двох областях загалом збільшено на 27 %, у зоні лінії розмежування — на 70 %, проте воно досі не є суцільним навіть у звільнених районах. Встановлено 29 аналогових телепередавачів, 22 FM-­передавача, 1 цифровий передавач та 3 FM-­передавачі у тестовому режимі. Всі передавачі отримані не за бюджетні кошти, а завдяки допомозі україн­ських та зарубіжних донорів. На горі Карачун завершено будівництво телевежі заввишки 186 метрів. На передовій у зоні проведення АТО встановлено 180 комплектів супутникового телебачення з україн­ським пакетом мовлення.

Більш складною є ситуація з інформаційною присутністю Украї­ни в Криму, хоча й тут є певні зрушення: зокрема ухвалено Стратегію розвитку телерадіомовлення в Херсонській області та організації мовлення на територію АР Крим, діють теле-­, радіо-­ та Інтернет-­проекти, що опікуються саме кримською тематикою.

З метою протидії інформаційній війні, яку РФ веде проти Украї­ни на зовнішній арені, посилюється інструментарій інформаційної роботи із закордонними аудиторіями. Зокрема в 2015 р. було підписано Закон Украї­ни «Про іномовлення», запущено «Мультимедійну платформу іномовлення Украї­ни» (МПІУ) з каналом іномовлення UA|TV.

Розвивається система публічної дипломатії — 22 грудня 2015 р. у Міністерстві закордонних справ Украї­ни було створене Управління публічної дипломатії. До його ключових завдань належать: розвиток відносин з громадськістю, громадськими об’єднаннями та медіа інших країн; реалізація іміджевих, культурних та інформаційних проектів Украї­ни за кордоном та координування заходів інших органів виконавчої влади у цих сферах.

В Украї­ні нарощують спроможності для цільових інформаційних кампаній. Показовою в цьому сенсі стала ситуація з проведенням референдуму в Нідерландах. Зусиллями державних установ, передусім за сприяння Міністерства закордонних справ та Міністерства інформаційної політики Украї­ни, та структур громадянського суспільства (фундації «Українці в Нідерландах», Першої україн­ської академії лідерства, груп і об’єднань студентів, експертів, журналістів, письменників, істориків) було проведено значну кількість комунікативних заходів на підтримку важливого для Украї­ни рішення.

Поступово вирішуються питання щодо налагодження ефективної координації діяльності системи органів, що відповідають за інформаційну політику держави. На це зорієнтована і побудова системи стратегічних комунікацій в Украї­ні, під якими розуміється скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави. Йдеться про публічну дипломатію, зв’язки з громадськістю, військові зв’язки, інформаційні та психологічні операції та заходи, спрямовані на просування цілей держави[22].

Отже, по суті, стратегічні комунікації є рамковим підходом до впровадження окремих заходів з протидії дезінформації та інформаційній агресії. За два роки протидії російській агресії на цьому шляху було зроб­лено багато кроків, зокрема:

• нормативно закріплене визначення стратегічних комунікацій у новій редакції Воєнної доктрини Украї­ни[23];

• створено Партнерство зі стратегічних комунікацій між Україною та НАТО[24], передбачено реалізацію стратегічних комунікацій як частини Річної націо­нальної програми співробітництва Україна — НАТО на 2016 рік[25], визначено механізм координації співробітництва між Україною та НАТО у сфері стратегічних комунікацій через Комісію з питань координації євроатлантичної інтеграції Украї­ни[26];

• Апаратом РНБО Украї­ни та Націо­нальним інститутом стратегічних досліджень здійснено функціональний аналіз сфери стратегічних комунікацій.

Вжиті заходи, незважаючи на їхню важливість, не змогли вирішити низку завдань та не дали відповіді на окремі проб­леми довгострокового характеру у сфері інформаційної політики.

Станом на 2016 рік громадяни, які проживають в ОРДЛО, в своїй масі взагалі не схильні довіряти ані російським, ані україн­ським медіа[27]. Цілком очевидно, що для їх повноцінної інформаційно-­психологічної реінтеграції до загальноукраїн­ського життя потрібна спеціальна довгострокова медійна та комунікативна стратегія, що базується на максимально повній та диверсифікованій інформації про цільову аудиторію. Саме тут важлива польова робота на місцевому, «молекулярному» рівні, спрямована на створення соціально-­психологічного профілю цієї аудиторії, з’ясування її внутрішньої структури, преференцій, потреб, лояльностей, оптимальних напрямів взаємодії з її різними групами. Джерелами інформації можуть слугувати Єдиний реєстр внутрішньо переміщених осіб Міністерства соціальної політики, відомості, що накопичуються на КПВВ, бази даних спецслужб, соціологічні дані тощо. Лише її професійний аналіз дозволить сформувати адекватний фундамент для формування перспективної програмної концепції телерадіомовлення для Донбасу та створення спеціального контенту.

Зовнішнє інформаційне позиціонування Украї­ни хоча і покращується, однак його не можна зводити лише до посилення іномовлення. Необхідна ґрунтовна реформа з метою підвищення динамічності чинної системи іномовлення та послідовної «дебюрократизації» всієї зовнішньо орієнтованої інформаційної діяльності держави.

Важливою проб­лемою залишається протидія російським фейкам, які є важливим інструментом російської інформаційної агресії. Хоча зусилля цілої низки як урядових структур, так і недержавних організацій істотно ускладнили використання цього інструментарію агресором, проте повністю він від нього не відмовиться. Тому необхідне не лише виявлення та деконструювання фейків, а й більш чітке визначення аудиторій, на які вони спрямовані, та формування ефективного контенту протидії.

Системний захист інформаційного простору неможливий без ґрунтовного перегляду медіаспільнотою свого місця та ролі в новій реальності інформаційних відносин. Відповідне завдання може вирішуватись лише як частина широкої дискусії про зростання ролі «соціальної відповідальності» журналіста. Ще одним важливим питанням є побудова ефективної системи саморегуляції медіаспільноти.

Стратегічні комунікації хоча й перебувають у процесі свого становлення, однак зусилля в цій царині мають послідовно зростати. Розвиток стратегічних комунікацій в органах державної влади, формалізація їх системи, розбудова відповідної навчально-­методичної бази — все це потребує подальшої інституалізації та нормативного закріплення.

14.4. Активізація потенціалу гуманітарного сектору

Специфіка гібридної війни, яку Росія веде проти Украї­ни, передбачає комбіноване застосування