Агата Задорожна - Страви сердечні, Агата Задорожна

З цими думками я обережно перехопила дракона та закутала його у свій плащ. Щось мені підказувало, що нехай ця ящірка і дише вогнем, а все ж, як і всі інші, холоднокровна, і зимі за стінами печери радіти не буде. 

Повільним кроком, заколихуючи дракона, я вибралася до виходу з печер, а тоді постала перед дилемою – як ж нести дракона у замок. 

– Полежиш поки що у ящику, – нарешті вирішила я, обережно вмощуючи плащ поряд із карамельними віконницями. – Ось тільки не здумай дихати вогнем! 

Я пригрозила сплячій ящірці, хоч і здогадувалася, що якщо дракон захоче спалити й коробку, і мене заразом з нею, я ніяк не зможу йому завадити. Ось тільки чомусь мені здавалося, що конкретно цей дракончик робити цього не буде. 

Я підхопила ящик, що поважчав вдвічі, а тоді вайлувато і наосліп рушила до замку – весь огляд мені перекривало дерево та гніздо, яке я влаштувала для дракона зі свого плаща. 

Тому, певно, не мало стати несподіванкою те, що вже перед самим входом у замок я з кимось зіштовхнулася. 

Майже полетіла у сніг – але крижана рука таки встигла підхопити мене й втримати у вертикальному положенні. 

– Перепрошую, – забурмотіла я, намагаючись руками прикрити вміст коробки. Та надто пізно – чорні очі Кіріана Лор’єна вже впилися  у дракона.