Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

право, згідно зі своєю домовленістю зі скарбником, проводити будь-які розрахунки, а так само і здачу сертифікатів до амортизаційного фонду першого числа наступного місяця, тобто найближчого першого числа після тієї чи іншої угоди. На підтвердження наших слів ми можемо назвати ряд комерсантів і банкірів, які в минулому вели справи з міською скарбницею на основі точно таких же домовленостей. Обвинувач хоче переконати нас, по-перше, ніби містер Ковпервуд, отримуючи цей чек, вже знав про майбутнє своє банкрутство, по-друге, ніби він, всупереч його твердженням, зовсім не купував сертифікатів для передачі їх в амортизаційний фонд і, нарешті, ніби знаючи про своє майбутнє банкрутство і неможливість здати за призначенням сертифікати позики, він все ж спокійно відправився до містера Альберта Стаєрса, керуючого канцелярією містера Стінера і, заявивши йому, що придбав для міста таку й таку кількість сертифікатів, обманним шляхом отримав чек.

Я не збираюся, джентльмени, затівати зайві суперечки з цього питання; свідчення зараз із достатньою ясністю висвітлять факти. Ми надамо слово цілій низці свідків і дуже просимо вас вислухати їх з увагою. Уклінно прошу вас також врахувати таке: від жодного зі свідків (якщо не брати до уваги містера Джорджа Стінера) ми не чули навіть непрямого підтвердження того, що містер Ковпервуд в момент свого візиту до міського скарбника знав про загрозу його банкрутства, або що він нібито зовсім не купував горезвісних сертифікатів, так само як і того, що він нібито не мав права тримати їх у себе з тим, щоб здати в амортизаційний фонд лише до першого числа наступного місяця, тобто в термін, коли зазвичай підводився баланс його розрахунків з міською скарбницею. Містер Стінер, колишній міський скарбник, може, звичайно, стверджувати все, що йому завгодно. Містер Ковпервуд, зі свого боку, буде стверджувати зворотне. Вам, джентльмени, належить розсудити, хто з них вселяє більше довіри: Джордж Стінер — колишній міський скарбник, що колись був у ділових стосунках з моїм підзахисним і тепер постав проти людини, чия невтомна і багаторічна праця збагатила його, — тільки тому, що чиказька пожежа викликала на біржі паніку і фінансові потрясіння. Або містер Френк Ковпервуд — відомий банкір і фінансист, який зробив все, що від нього залежало, аби власними силами протистояти бурі, котрий з пунктуальною точністю дотримувався своєї угоди з містом і до останнього моменту докладав усіх зусиль, щоб подолати фінансові труднощі, накликані на нього пожежею і панікою. Не раніше, ніж учора, містер Ковпервуд запропонував місту відшкодувати всю свою заборгованість (хоча фактично він не єдиний боржник) і в найближчий час — якщо тільки йому дозволять не закривати свою контору — повернути все до єдиного долара, включаючи ті п’ятсот тисяч, про які тут йшла мова, і таким чином довести не на словах, а на ділі, що ні у кого немає й не було ніяких підстав підозрювати його в нечесних намірах. Як ви, ймовірно, вже здогадуєтеся, джентльмени, місто не схотіло прийняти його пропозицію (пізніше я візьму на себе сміливість пояснити, чому саме).

Поки ж ми продовжимо допит свідків. А я від імені захисту вдруге попрошу вас уважно вислухати їхні свідчення. Вдумайтеся в те, що буде говорити містер Девісон, коли він виступить тут як свідок. З не меншою ретельністю зважте на свідчення містера Ковпервуда та всіх інших. Тоді вам неважко буде скласти з цього приводу свою власну думку і вирішити, чи є достатні підстави для цього судового переслідування. Я особисто таких не бачу. Дозвольте висловити вам вдячність, джентльмени, за увагу, з якою ви мене вислухали.

Потім Стеджер викликав Артура Райверса, який мав засвідчити, що під час паніки на біржі він, як агент Ков­первуда, скуповував великими партіями облігації міської позики з метою підтримки їхнього курсу. Вслід за ним брати Ковпервуда — Едвард і Джозеф — свідчили, що ними були отримані інструкції від Райверса купувати і продавати вищезазначені облігації, але головним чином — купувати.

Наступним свідком був містер Девісон, голова правління Джирардського національного банку, огрядний чоловік, який був не так повний, як мав широкі та міцні груди і плечі, біляве волосся на великій голові з крутим широким чолом, — розумний і розсудливий. Великий, трохи приплюснутий ніс надавав його обличчю виразу сили, губи були тонкі, міцно стиснуті. У холодних блакитних очах містера Девісона іноді миготіли іскорки скептичного гумору. Взагалі це був доброзичливий, жвавий, миролюбний чоловік, хоча зовнішність його швидше наводила на протилежні думки. З перших же його слів стало ясно, що він звик спиратись лише на непорушні правила фінансового життя й самим своїм характером тяжів до Френка Алджернона Ковпервуда, хоча той як особистість і не захоплював його. За неквапливими, сповненими гідності рухами було видно, що він вважає всі ці судові процедури чимось безглуздим, непотрібним, що посягає на гідність справжнього фінансиста, коротше кажучи — надокучливою балаканиною. На сонного пристава Спаркгівера, який подав йому Біблію для присяги, він звернув так само мало уваги, ніби це була дерев’яна колода. Присяга в його уявленні була чистою формальністю. Іноді говорити правду вигідно, іноді ні. Свої показання він давав невимушено і просто.

Містера Френка Алджернона Ковпервуда він знав майже десять років. Практично весь цей час той вів справи або з ним самим, або через нього з іншими особами. Про взаємовідносини містера Ковпервуда з містером Стінером йому нічого не відомо, з останнім він навіть не знайомий. Що стосується чека на шістдесят тисяч доларів — так, він його бачив. Чек цей був переданий його банку десятого жовтня разом з іншими цінними паперами на забезпечення кредиту, який був перевищений банкірською конторою «Ковпервуд і Ко». Ця сума була занесена в кредит банківською конторою «Ковпервуд і Ко», а банк, зі свого боку, реалізував чек через розрахункову палату. Після цього ніяких сум, що перевищують кредити містера Ковпервуда, з банку взято не було, і рахунок цього фінансиста був, таким чином, збалансований.

Тим часом містер Ковпервуд міг би отримати в банку досить значні суми, і ніхто не запідозрив би його в непорядних діях. Він, Девісон, не мав уявлення, що Ковпервуду загрожує банкрутство, і навіть не припустив би, що це може статися так раптово. Ковпервуд неодноразово перевищував свій кредит в Джирардському національному банку, що завжди вважалося буденним явищем. Таке перевищення кредиту давало Ковпервуду можливість активно використовувати свої ресурси, а в фінансовому світі це називається вмілим веденням справ. Перевищуючи кредит, він завжди забезпечував ці суми і зазвичай