Андрій Самойлович Малишко - Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко

Яблука доспілі, яблука червоні.

Ми з тобою йдемо стежкою в саду,

Ти мене, кохана, проведи до поля,

Я піду і, може, більше не прийду.

Оці яблука доспілі, і доспіле чисте кохання, і почуття близької розлуки у слові Максима Рильського звучать самї по собі, не просто як вірш, а як високогармонійна мелодія*

В останніх збірках В. Сосюри, иа жаль, чимало поезій прохідних, написаних до певної дати, невиразних, а то й блідих, але вчитайтеся уважно в ці збірки, і ви знайдете не о'дин десяток добірних зерен поезій-пісень, що чекають на композитора.

Літо бабине, бабине літо...

Серие осінні путі...

Хтось заплутав зажурені віти

В павутиння питки золоті.

Як чистий струмок, бринить поетове слово, лагідне і прозоре, ніби обвіяне фарбами тихого вишневого вечора. Наша молодь, не чекаючи на майстрів музики, сама складає мелодії на ці поезії.

Радує і нова збірка Павла Усенка «Листя й роздуми», де властива йому пісенна стихія наче веде нас у молодість поета, до збірки «КСМ», до «Лимерівни» і до зворушливої «Дівчино секретарю». Ритмомелодика.' рядка, пісенно-народ- л на образність оригінальні і по-справжньому поетичні.

Хочеться мені говорити і про Платона Воронька— пісняра «по самой строчечной сути», обдарування якого органічно споріднене з пісенним жанром. «Справжня народна пісня,— писав М. Горький,— уміє говорити від душі найпростішими, а тому й красивими словами». Своїм змістом, ідейним спрямуванням, художніми засобами вона повинна бути дохідливою, природно-простою, як природним завжди є плин ріки чи людське дихання. Поезія П. Воронька багато в чому глибоко споріднена з цими вимогами. Вбираючи пісенні' народні традиції, навчаючись у Шевченка, поет має свій оригінальний і свіжий тембр.

Назбираю квіт І пошлю привіт Нашим правнукам далеким Аж иа сотні літ.

Я вітаю вас У щасливий час.

Люди юні і незиаиї,

Згадуйте про нас.

Думка поєднується з м’яким, задушевним ліризмом, чіткістю, і скромна простота слова — підкупаюче хороша, пісенний розмір сам проситься иа музику. Пісні поета «Коні вороні», «Комсомольці, вперед», «У Києві на Подолі», «Від Москви до Карпат» та інші, написані в співдружбі з композиторами П. Майбородою, А. Штогаренком39 і

С. Козаком, широко співаються в народі. В П. Воронька є свої невдачі, в деяких піснях бракує емоційної глибини, деякі речі написані ніби наспіх, поверхово, поетично блідо.

Але ж не суха гіллячка визначає зелене дерево, а поетичне дерево П. Воронька справді гарно зеленіє, шумить верховіттям і радує нашого читача.

Немало працює в жанрі пісні здібний і досвідчений поет-пісняр О. Ющенко. Ще в час Вітчизняної війни його «Пісня полонянки» співалася на народні мелодії, а коли поет хоч один раз мав собі такого композитора," як народ, то це справжнє щастя. Пісні про труд писати нелегко, а їх вміє писати О. Ющенко, і саме по-піснярському, а не по-текстовому. Згадайте рефрен:

Над широким Дніпром,

Над лужком-бєрежком Світить, світить сонечко молоде.

Ви відчуваєте, що це саме пісенне, образне слово, а не віршована підтекстовка до мелодії. Поетові близька народна творчість, як джерело натхнення, а спільна праця з талановитим композитором П. Майбородою — запорука дальшого успіху в піснетворчості О. Ющенка. Він один з перших підняв тему героїки праці — «Пісня про Хобту», пісні про М. Озерного, про Марію Лисенко.

Успішно , виступає з пісенними творами Терень Масен-ко. «Йде весна над нивами», «Гей, у полі чистому», «Друзі хороші мої» — присвячені колгоспній праці, широко співаються молоддю, а «Пісня про Дніпро», наповнена глибоким почуттям патріотизму, романтично піднесена, є одною з кращих пісень, які любить народ.

Народ наш любить пісню жартівливу, з привітною посмішкою, а то й з гострим перцем. На жаль, ми мало даруємо читачеві такої посмішки.

Зрозуміло, що веселий Беранже чи Роберт Бернс не з’являються кожного десятиліття, що писати такі сповнені гумору чи сатиричного жанру пісні, як С. Руданський40 і В. Самійленко41 не так легко, але ж дерзання є рідна сестра творчості, чому ж ми відстаємо?

Тут хорошу справу робить Сергій Воскрекасенко. Як свіжо і своєрідно прозвучали його «Шахтарочка», або «Дівчата їдуть у Донбас», або «Як затьохкав соловейко»!

Шахтарочка

Молодесенька,

Хоч не маю чорних брів,

То я симпатична.

Слухаєш цю річ у виконанні народного хору і мимоволі посміхаєшся, ніби бачиш перед собою оту «шахтарочку молодесеньку», відчуваєш її характер і жваву дівочу симпатію.

Варто згадати і інших поетів-піснярів — І. Неходу,

В. Бичка, О. Новицького, М. Стельмаха, Р. Братуня42, М. Ткача43. Кожен з них, може, й не в позну міру своїх сил, але робить хорошу, потрібну справу, прагне написати таку пісню, що з неї потім слова не викинеш; хочеться побажати їм щасливого успіху в їхній пісенній дорозі.

Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона — посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати. «Жизнь моя — песни!» — казав Микола Гоголь. Чи багато ми зробили для того, щоб пісня стала душею життя? Ні, ще дуже мало. Ми не створили ще нових радянських обрядових пісень. Скажімо для прикладу: молода пара одружується, пішла в загс, там їх розписали, потиснули руки — і все. Проведіть же їх додому з квітами, з сердечною піснею, посадіть за стіл, заспівайте про вірну любов і щастя молодого подружжя. Тут не допоможуть марш тракториста чи пісня про виконання їх виробничого плану. І тоді, як злодій, крадькома підповзає гундосий джаз-банд з п’яним хрипким голосом. Стиляжна короста мелодії-фальшака липне до вух, починається радєніє бугі-вугі і рок-н-ролла, танець корчить тіло, як хвороба юродивих калік. Де воно взялося, це нещастя, навіщо воно плямує чисту душу кохання, вірності, світлих сподівань молодого подружжя? А пісня мовчить, бо ми її не створили, ,а поети вкладають однотомники, їм не до того. Ударте ж, друзі мої поети, по цій зеленоштанній стиляжній наволочі/ гарячим словом пісні, перцем сатири, щоб ніжна, прекрасна лірика оповила душу молоді, напишіть такі пісні про щастя, що в нас є, щоб можна було заплакати з радості від того, що створено нашими руками і подвигами. Думаю, знаю і вірю: нові веснянки забринять над Дніпром, обжинкові пісні увійдуть в хату, нові колискові поллються з уст матері, і сивий комуніст стримано і суворо почне свою думу про Леніна. Що не доробимо — народ підправить. Невірне слово викине — вірне поставить, необточене — відшліфує, додано буде і нових барв, і ліній, і мелодій. Він і до Шевченка інколи додає. Павла Тичину