Микола Хвильовий - Сині етюди, Микола Хвильовий

не що інше, як глупота,- різко кинула Марфа Галактіонівна. Товариш Жан образився: мовляв, навіщо так ображати його?

- Нічого подібного! - сказав він.- Це буде не зовсім поганий полемічний прийом.

- Але цей «прийом» може привести тебе до буржуазної України.

Мій герой раптом вдарив себе по коліну: мовляв, це вже, їй-богу, слушне зауваження!

Словом, Іван Іванович певний, що ми «для маси» будуємо соціалізм не в одній країні, а саме в кількох, але, беручи на увагу той факт, що в центральній пресі ще так не ставилось питання і не дебатувалось в цій площині, беручи на увагу також те, що на такій «формулі» може зіграти хтось, Іван Іванович одмовляється від цієї ідеї і цілком стоїть на постулатах останнього пленуму ЦК.

В таких цікавих розмовах мої герої пройшли половину путі,- тієї святкової путі, що один раз на тиждень (а саме в четвер) веде декого із «ідеологічно витриманих» партійців саме до залу засідань Івана Івановича.

Уже вечоріло. То тут, то там - по дорозі - фаркали люкси. У церкві дзвонили до вечірні, і дзвін цей тривожив душу кожного обивателя. Обиватель, очевидно, думав про воскресіння Христа, але Іван Іванович про це зовсім не думав і нарочито думав про антирелігійну пропаганду. Інша справа гудки на заводах: от коли б вони заревли! О, тоді мій герой теж відчув би якусь тривогу на душі (власне, не на душі - пробачте за цей безпардонний ідеалізм!-а якось більш моністично). Але думав би Іван Іванович не про якусь там первісну християнську комуну, а саме про матеріалістичну діалектику. Це зовсім не значить, що він хоче вульгарно прищепити дарвінізм до соціології,- Боже борони! Інакше він не йшов би зараз на зібрання комосередку, так би мовити, реr реdes Apostolorum, а найняв би візника й поїхав візником,- це значить, що Іван Іванович (із слів Семена Яковича) завжди був, єсть і буде зразковим будівничим радянської держави.

По дорозі до моїх героїв підійшов Методій Кирилович, і скоро вони входили до залу засідань комосередку.

IV

Зал засідань комосердку, а також і про те, як проходили збори.

Це - досить-таки симпатично-декорована кімната. Кожний її закуток нагадує глядачам, що він не просто закуток, а головним чином «червоний куточок». Тут висять на стіні мало не всі вожді революції.

Крім вождів, тут багато різних революційних плакатів з різними текстами - профсоюзного, комсомольського та іншого походження. Тексти страшенно цікаві, художньо витримані (художня простота!) і такі переконуючі, що погляд ніколи на них довго не затримується: одразу все ясно й зрозуміло. На правій стіні в ореолі «монументального реалізму» висить місцева стінгазета. Це надзвичайно цікава газета. Там вам і оригінальні відділи, як от: «маленькі дефекти великої машини», тут вам і їдкі сатири на місцеве начальство, як-от: «шашні бувшої кандидатки в комсомол машиністки Попадько».

...Іван Іванович сів на першому стільці у першому ряду. Поруч його сіла Марфа Галактіонівна, а далі - Методій Кирилович.

Було тихо. Тільки зрідка прокидалось то тут, то там стримане шепотіння. Раз у раз рипали двері, і зал потроху залюднювавсь. За вікном настирливо дзвонили до вечірні, і смішно було, що десь там, у церкві, люди стоять перед лампадками і думають про ідеалістичні катакомби перших християнських мучеників, а тут ніяких лампад нема, світить цілком матеріалістична електрика і люди думають без всякої ідеалістичної беліберди.

- Ти пам'ятаєш, яку поставлено сьогодні доповідь? - спитав тихим голосом Іван Іванович і подивився на Марфу Галактіонівну.

- Хіба ти забув? - сказала товаришка Галакта.- Та сьогодні ж доповідь про останню вилазку проти самокритики.

- О! - сказав Іван Іванович і підняв свій ніжно-білий вказательний палець.

І він мав рацію саме так підняти палець. Це значило, що мій герой сьогодні буде уважно ловити кожне слово і ні разу не задрімає тією безм'ятежною дрімотою, коли певний, що можна спокійно трохи поспати, бо, по-перше, в потрібний момент (коли голосують одноголосне) Марфа Галактіонівна легенько штовхне його під бік, і, по-друге, Іван Іванович певний був, що його комосередок «ніколи не зрадить інтересів пролетаріату».

- Інтересно послухати! - сказав мій герой і подивився на Методія Кириловича.

- Надзвичайно інтересно! - сказав Методій Кирилович і, підсунувшись ближче до свого друга, промовив таємничим голосом: - у нас... теж єсть!..

- Що єсть? - не зрозумів Іван Іванович. Методій Кирилович подивився бистрими очима по сторонах - праворуч, ліворуч, назад - і нарешті прошепотів чітко і рішуче:

- Дискусійщик! Ви розумієте? Справжній дискусійщик... От вгадайте, де він?

Іван Іванович від такої несподіванки аж одкинувся назад.

- Що ви говорите? - сказав він схвильовано.- В нашій примірній ячейці єсть дискусійщик?.. Галакточко, ти чуєш?

Але Марфа Галактіонівна вже почула цю сенсацію і уважно розглядала обличчя присутніх членів.

- Чи не кур'єр? - спитала вона, пронизуючи поглядом дальню фігуру, що самотньо сиділа в останньому ряду.

- Нє! - рішуче одрубав Методій Кирилович. Тоді Марфа Галактіонівна знову забігала очима по стільцях.

Комосередок явився вже, так би мовити, іn соrроrе: прийшли всі члени колегії, прийшли завідуючі відділами і начальники та замісники різних канцелярій, прийшов уже голова місцевкому і три рядових службовці, прийшла й організаторша жінок і її організація: секретарша головного начальника, секретарша головного зама і жінка головного начальника (остання, як і Марфа Галактіонівна, ніде не посідала посади і, як і Марфа Галактіонівна, доглядала своїх дітей). Словом, не прийшли ще тільки секретар комсомолу і сам головний начальник, що мусів сьогодні робити доповідь.

...Товаришка Галакта губилась в догадках і ніяк не могла вгадати, хто ж цей дискусійщик.

- Ага! - сказав нарешті Іван Іванович.- Я тепер знаю: це, очевидно, уборщиця!

- Нічого подібного! - сказав Методій Кирилович.- Уборщиця не може бути дискусійщицею, бо вона тільки кандидатка в партію.

- Ну, так хто ж такий? - мало не скрикнула Марфа Галактіонівна.- Ну, не мучайте мене!..

Методій Кирилович побачив, що далі він і справді не має комуністичного права мучити своїх товаришів і, скосивши очі, сказав іронічно:

- От він!.. Товариш Лайтер!

- Товариш Лайтер? Що ви кажете! - розвів руками Іван Іванович.- Ніколи б не подумав. Такий тихенький і лагідний - і на тобі! Воістину: в тихому болоті завжди чорти водяться.

Марфа Галактіонівна вп'ялась очима в маленьку фігурку товариша Лайтера (він сидів далеко ліворуч).

- Так,- сказала вона, зідхнувши,- він може! Він може бути дискусійщиком. Ти зверни увагу, Жане, на його обличчя - воно страшенно бліде