Джоан Роулінг - Несподівана вакансія

трохи зачекала, поки, нарешті, вийшов Колін. Очі в нього були почервонілі, під вилицями з’явилися тіні. Здавалося, його шкіра потоншала, а одяг став завеликий. Він так і не виходив на роботу.

Новина про те, що Парміндер прилюдно розкрила конфіденційну медичну інформацію про Говарда, негативно вплинула на процес його одужання. Того рішучого Коліна, що кілька днів тому сидів на шкіряному пуфику і демонстрував свою впевненість у перемозі, неначе підмінили.

— Усе гаразд? — насторожено запитав він, зачиняючи за нею двері.

— Так, нормально, — відповіла вона. — Я просто подумала, може, ми підемо голосувати разом?

— Я… ні, — кволо пробурмотів Колін. — Вибач.

— Я знаю, як ти почуваєшся, Коліне, — співчутливо мовила Парміндер. — Але якщо ти не проголосуєш, це означає, що вони перемогли. А я не хочу цього допустити. Я піду туди й голосуватиму за тебе, і хочу, щоб ти пішов зі мною.

Парміндер фактично усунули від роботи. Моллісони поскаржилися на неї скрізь, куди тільки могли, і доктор Кроуфорд порадив Парміндер узяти на якийсь час відпустку. Хоч як дивно, але вона тепер почувалася значно вільнішою.

Але Колін похитав головою. Їй навіть здалося, що на очах у нього виступили сльози.

— Я не можу, Міндо.

— Можеш! — вигукнула вона. — Можеш, Коліне! Ти мусиш боротися! Подумай про Баррі!

— Я не можу… вибач… я…

Здушено схлипнувши, він заридав. Колін уже плакав колись у неї в кабінеті, захлинаючись від розпачу, не в силах витримувати той тягар страху, який він носив майже все своє життя.

— Годі вже. — Анітрохи не зніяковівши, вона взяла його за руку й повела на кухню, де подала йому рулон паперових рушничків і перечекала усі схлипування і чхання. — А де Тесса?

— На роботі, — зітхнув він, витираючи очі.

На кухонному столі лежало запрошення на святкування шістдесятип’ятиріччя Говарда Моллісона; хтось його акуратно розірвав навпіл.

— Я теж таке отримала, — сказала Парміндер. — Ще до того, як розкричалася на нього. Послухай, Коліне, проголосувати треба конче…

— Я не можу, — прошепотів Колін.

— …щоб показати, що вони нас не здолали.

— Але ж насправді здолали, — зітхнув Колін.

Парміндер зареготала. Колін витріщився на неї, роззявивши рота, а тоді теж почав сміятися: це було гучне й розкотисте гиготіння, подібне на гавкіт англійського дога.

— Ну, гаразд, вони залишили нас без роботи, — мовила Парміндер, — і ніхто з нас не хоче нікуди висувати носа. Але поза тим, мені здається, ми ще в чудовій формі.

Не перестаючи хихотіти, Колін зняв окуляри і витер зволожені очі.

— Давай, Коліне. Я хочу проголосувати за тебе. Це ще не кінець. Коли мені зірвало дах і на очах всієї ради й місцевої преси я заявила Говарду Моллісону, що він нічим не кращий за останнього наркомана…

Колін знову зайшовся реготом, і це її втішило. Вона не чула, щоб він так сміявся ще з Нового року, а тоді його розсмішив саме Баррі.

— … вони забули проголосувати за виселення наркоклініки. Тож, дуже прошу, бери свій плащ. Ми підемо туди разом.

Колін нарешті перестав чмихати й хихотіти. Він втупився у власні великі руки, потираючи їх так, наче відмивав від бруду.

— Коліне, це не кінець. Від тебе багато залежить. Люди не люблять Моллісонів. Якщо ти пройдеш, ми значно зміцнимо свої позиції для подальшої боротьби. Будь ласка, Коліне.

— Ну, добре, — сказав він за якусь хвилю, приголомшений власного відвагою.

Це була коротка прогулянка на свіжому, чистому повітрі; кожен із них стискав у руці реєстраційну картку виборця.

У парафіяльній залі ще не було жодного виборця, крім них. Поставивши олівцем жирні хрестики біля прізвища Коліна, вони вийшли на вулицю з відчуттям, ніби втнули щось недозволене.

Майлз Моллісон не голосував аж до полудня. Виходячи з роботи, він зупинився біля дверей свого партнера.

— Я йду голосувати, Ґеве, — повідомив він.

Ґевін показав на притиснуту до вуха телефонну слухавку: він саме розмовляв зі страховою компанією Мері.

— Ага… добре… Я йду голосувати, Шоно, — повідомив Майлз секретарці.

Не зашкодить зайвий раз їм нагадати, що він потребує їхньої підтримки. Майлз збіг сходами донизу і рушив до «Мідного чайника» — вчора, під час короткої розмови після сексу, він домовився з дружиною зустрітися тут, щоб далі піти разом.

Саманта увесь ранок просиділа вдома, залишивши замість себе в крамниці помічницю. Розуміла, що не може більше втаємничувати від Карлі, що їхньому бізнесу гаплик і що Карлі залишається без роботи, але не наважувалася сказати про це перед вихідними і концертом у Лондоні. Побачивши Майлза зі збудженою посмішкою на фізіономії, вона відчула, як її охоплює лють.

— А тато не піде? — спитав він замість привітання.

— Вони обоє підуть після роботи, — відповіла Саманта.

Коли вони з Майлзом прийшли до парафіяльної зали засідань, у кабінках для голосування перебували дві літні пані. Саманта чекала, розглядаючи їхні сиві хімічні завивки, товстезні пальта і ще товстіші литки. Колись і вона стане такою самою. Виходячи з кабінки, одна з жінок зауважила Майлза, засяяла посмішкою й повідомила:

— Я щойно проголосувала за вас!

— О, дуже вам дякую! — втішився Майлз.

Зайшовши в кабінку, Саманта взяла підвішений на шнурочку олівець і глянула на два імені в бюлетні — Майлз Моллісон і Колін Вол. Не вагаючись, вивела по діагоналі: «Ненавиджу клятий Пеґфорд», склала бюлетень удвоє і з серйозним виразом обличчя вкинула його в урну для голосування.

— Дякую, кохана, — прошепотів Майлз, поплескавши її по спині.

Тесса Вол, яка досі не пропускала жодних виборів, поверталася зі школи додому, але навіть не зупинилася біля зали засідань.

Рут і Саймон Прайс цілісінький день обговорювали реальну можливість переїзду в Редінґ. Рут викинула їхні реєстраційні картки виборців, коли накривала стіл до вечері.

Ґевін навіть не думав іти голосувати. Якби це обирався Баррі, була б інша справа, а так він не мав ані найменшого бажання допомагати Майлзові сягнути його чергової вершини. О пів на шосту він спакував портфель, маючи паскудний настрій, бо йому вже бракувало відмовок, щоб не вечеряти в Кей. Він дратувався ще й тому, що саме сьогодні з’явилися обнадійливі зрушення у переговорах зі страховою компанією, і йому страшенно хотілося піти й розповісти про це Мері. Але через цю вечерю візит доведеться відкласти на завтра, бо повідомляти таку новину по телефону — геть не