Нада Гашич - Вода, павутина

вона лише надвечір помітить, що тарілка, на якій вона дзядеку подала балабухи, не торкана. Подивиться на вицвілі квіточки на тарілці і заволає:

— Дзядек, дзядек, дорогий!

Старого Згорелця знайдуть на горищі мертвого, добре прив’язаного до несучої балки, із посмішкою на вустах і ліхтариком у застиглій руці. Ліхтарик буде погашений: старий Згорелець ощадив на цьому світі. Знадобиться йому пізніше.

А сумирний Вілім?

Нічого настільки гарного і розкішного в житті Віліма не ставалося, як Ітине падіння і задерті ноги на її весіллі. Знав, що пам’ятатиме про це все своє життя, не знав тільки, що це не буде так важко, бо після того чарівного відкриття голої Ітиної сідниці Вілім Згорелець проживе ще лише чотири тижні. Вигляд величних голих півкуль значно пришвидшив його сексуальне, але скоротив біологічне життя, про що Вілім не міг вирішувати, як і вчасно покаятися. У цьому йому насправді підмогла й Циліка, яка не могла надивуватися, звідки в їхньому давно виснаженому сексуальному житті у Віліма з’явився невситимий плотський голод, та мудро вирішила ним скористатися і жодними зайвими питаннями не провокувати ні чоловіка, ні злий фатум. Запідозрила приховані десь порнографічні журнали, але оскільки телевізійні психологи і журнальні психіатри запевняли, що йдеться про нормальні, ба навіть бажані форми сексуального збудження, щиро раділа раптовим пристрасним нападам свого чоловіка. Якби вона знала, що, доки він сопів, ляскав її по сідниці і наспівував: «Дупця моя маленька», перед його очима виблискували задерті ноги і розкричені сідниці Іти Жигер, у заміжжі Славичек, трохи по-іншому себе би вела. А так лише сопіла і мружилася, а отверезіння від пристрасті прийшло лише тоді, коли пізнього пообіддя, через чотири тижні після Ітиного весілля, після пишного обіду і тривалого пообіднього відпочинку, вона опинилася на тахті, привалена важким тілом свого чоловіка, який перестав і сопіти, і плямкати, і ляскати її по «дупці моїй маленькій». Нажахана, але зберігаючи здоровий глузд й абсолютну холоднокровність, вона змогла, попри виснаження, вибратися з-під мертвого чоловіка завдяки тому, що через небезпеку для свого артритного стегна не дозволяла йому лягати на неї усім тілом. Коли встала, пішла до ванної кімнати спершу привести себе до ладу і ретельно зачесатися, а потім і доречно вбратися. Зачесавшись, одягнувшись і упокорившись удовиній долі, повернулася до кімнати і з неймовірним зусиллям натягла «Вілімові, дупці моїй маленькій», штани від піжами; дякувати Матері Божій Бистрицькій, Вілім все ж не наполягав на повній оголеності і лише спустив до колін нижню частину піжами. Те, що чоловік згас на ній, було їй не дуже огидним і вона щиро плакала і крізь сльози повторювала: «Вілім був моя любов і я була його, дупця моя мала». Повторювала це на величних похоронах, на які вона, про всяк випадок, найняла ще одного священика, та ще впродовж цілих двох місяців, аж до судового слухання справи про спадок, на якому її сльози вмить висохли, коли її як громом вдарив неймовірний факт, що коханий чоловік Вілім Згорелець чинним заповітом без яких-небудь пояснень і без будь-яких видимих причин половину своїх життєвих заощаджень у розмірі 4 600 євро залишив Іті Жигер, у заміжжі Славичек.

Удові Цецилії Згорелець, у дівоцтві Ожболт, по-домашньому Циліці, знадобилося цілих два дні, щоб сяк-так прийти до тями, а тоді пригадати, що Іта за день до весілля приходила до них по чудодійний лосьйон для швидкого росту волосся. Згадала, що вона бігала до магазину і залишила Іту саму з покійним чоловіком, який нібито не міг відразу знайти пляшки з-під пива, в якій був лосьйон, згадала, що він помилився і дав їй поліроль для надгробків, згадала, що попрощалася з Ітою вже в дверях, і бачила, що та гадина була побагровілою. Встала, поглянула на себе в дзеркало у кімнаті, випросталася, лівою рукою підняла праву, а правою — ліву грудь і голосно заявила:

— Гімно ти отримаєш, шльондра проклята, зіхер перед ним ноги розвела. Повидираю тобі ті ноги з дупи.

Легко як на свої роки і об’єктивний стан стегна пішла прямісінько до поліційного відділка. Циліка ніколи не боялася влади.

Що сталося з іншими?

Студенти, які махали з даху студентського гуртожитку на Цвєтному населі, розлетілися по цілій Хорватії і державах, які утворилися після розпаду Югославії. Частина їх виїхала у заокеанські країни. Сьогодні їм уже років по сімдесят. Лише деякі з них пам’ятають повінь, але давно перестали переконувати потомство в тому, що вони в центрі Загреба були оточені водою. Не розповідають більше й про те, що деякі з них брали участь у важких робочих акціях із зведення насипу для захисту Загреба від ріки Сави. Деякі згадують свої лопати з ностальгією, деякі забули, а деякі соромляться, що місяць працювали без грошового заохочення. Загалом, їм більше не вірять через незвичність оповідей і через те, що спливло багато років.

Випускниця, яка плакала за червоною елегантною туфелькою, тепер лікарка-пенсіонерка. Хата на Модрушкій не витримала водяного напору, і дівчина разом зі своєю сім’єю більше ніколи не повернулася на Трешнєвку. Якийсь час вони жили в бараках, які звели в Дубраві рядочками, творячи нові вулиці. Хтось дав їм гарні назви: вулиця Бузкова, вулиця Липова, вулиця Каштанова… Коли вона вступила на медичний факультет, перестала розповідати про район, в якому народилася і в якому виросла. Одружилася пристойно, розлучилася непристойно, але розумно, відібравши половину хати у свого чоловіка, знову вийшла заміж і врешті залишилася вдовою із пристойним статком. Дітей не мала. У неї залишилася схильність до модельних туфельок, але таких, червоних, більше ніколи не купила. Мешкає в елітному районі — елітному за загребськими критеріями. Періодично подає оголошення в рубрику «Знайомства», підтримує зв’язки у вищих колах і чигає, в кого з інтелігентних заможних загребців важко захворіє дружина. Самовіддано пропонує свої лікарські послуги і очікує результатів розвитку захворювання. Прихильниця евтаназії, але «лише коли болі стають нестерпними».

Старий, який плакав за своїм собакою, помер на металевому ліжку в притулку Червоного хреста через одинадцять днів після повені. Його пес, нечистокровна німецька вівчарка, здолав водяний потік і добрався до суші на території Рудеша. Там, біля якогось плоту, дрижав добрих два дні, а коли відійшов, рушив до першої хатинки, з якої пахло їжею. Його нагодували. Власниця мала сучку, в якої від стресу заграли гормони, і запах сучки прикував Дона на декілька днів біля її паркана. Власниця не могла оборонити сучки. Любовний поклик був сильнішим за все, і Дон втратив кілька дорогих днів, щоб встигнути вчасно до