Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Нарешті Аня засміялася, на її сміх знов прибігла малеча.

– Ой, дядьку Максиме... ви вже йдете? А коли знову прийдете? А ми тоді знову будемо їсти торт? і лимонад? – закидали вони його запитаннями…

– А ось подивимося, як ви вчитися будете. Мама ваша тепер буде на роботу ходити, але без вас вона не справлятиметься. Треба їй удома допомагати й уроки добре робити. Тоді вона і торт купити зможе, і лимонад…

Аня шикнула на них і весело галасуючи, діти помчали додивлятися мультик.

– Ань, полиш дурниці й слухайся старших, – Макс знову посміхнувся, він був старший за неї лише на один рік, – ось тобі гроші, – дістав із кишені конверт, – я сказав, годі брикатися, починай слухати, – розсердився він на її спроби відмовитися. – Ще раз кажу – ось гроші, ти купиш усе потрібне дітям до школи, і не тільки, щоб у тебе за це не боліла голова. Купиш їм зимовий одяг, взуття, якщо його немає, собі купи, купи хороше, гарне і якісне, скооперуйся з Танею, я бачив, що ви знайшли спільну мову, – ти маєш мати гарний вигляд, щоб я за тебе не червонів, – він знову посміхнувся, – купи додому все, що треба, ось, пральну машину купи. До речі, а де вона? Ще ж недавно була. Зламалася? Зрозумій – зараз потрібно, щоб ти згадала все і почала спокійно працювати, а не смикалася через дурниці і по дрібницях. Це всього лише гроші. Це не мій останній шматок хліба і не моя нирка. Для мене це не так важко, як ти думаєш. І тому – досить про це. Заробиш – віддаси. Ань... – його тон став м’яким, вмовляючим, – ну справді – це ж просто дружня допомога... чого ти? Хіба ти для мене зробила б по-іншому? Усе, я пішов, завтра так само – о восьмій.

Але розійтися так швидко їм не судилося. Коли Макс відчинив двері, на порозі виникло тіло, сильним перегаром забиваючи всі запахи навколо. Макс ледве стримався, хоч і більш-менш уже навчився контролювати свій нюх.

– Анька! ссука... хахаля привела? – тіло п’яно хитнулося, намагаючись увійти, – гони гроші, курр…

Макс не став чекати продовження, а просто врізав тому по печінці. Мужик склався вдвічі і випав назовні. У два копняки Макс спустив його сходами далі до двох таких самих, як і він, розхристаних мужиків.

– Е, ти чо! – заревів високий у обдертій куртці зі шкірозамінника, якому під ноги звалилася туша, – та я тебе…

Потягши за простягнуту до нього руку, Макс змусив того влягтися на сходи поверх першого грубіяна. Третьому він елементарно засвітив відкритою долонею в лоб, від чого дядько банально сів на дупу. Наступивши високому на спину, Макс притягнув до нього третього. Взявши обох за вуха, стягнув їхні голови в одну точку і буквально розливши в емоції страх і жах прошепотів: “Ще раз про вас почую, на органи пущу. А решту – собакам”. – Високий шалено вирячував очі, а в третього затряслися губи. Гостро запахло нечистотами. Перехопивши найпершого за вухо, Макс потягнув, майже відриваючи.

– А ти мене зрозумів? – і гойднув силу... червоний зблиск... тіло обм’якло. – “Хоч би не перестаратися”, – промайнула думка. Але все було гаразд – другий зір показав, що мужик просто у відключці. – Забирайте це тіло і геть звідси.

Аня застигла на порозі, прикривши рот рукою. Піднявшись назад сходами, Макс завів її всередину, прикрив за собою двері.

– Добре, що діти нічого не чули, – сказав він, веселий сміх, як і раніше, лунав із кімнати... – Я так розумію, це з ним пішла твоя пральна машинка? – Аня тільки сумно кивнула.

– Чоловік?

– Колишній.

– Зрозуміло. Ну тоді все що не робиться – все на краще. Думаю – тепер він тебе не потурбує більше. І дружки його теж. Зміни замок, а краще двері цілком. Я тобі дам контакт. Тепер я нарешті пішов.

Коли Максим вийшов, Аня зачинила двері на замок і пройшла на кухню – треба було прибрати сліди бенкету... Сівши на стілець, вона обвела поглядом старезні меблі, капаючий кран і облуплену стелю... нарешті зазирнула в конверт. ДВІ! тисячі доларів! Першим її бажанням було бігти за Максом, але поміркувавши, все ж передумала. Може й справді настала біла смуга в її житті? Макс, нова робота... його допомога... він нічого від неї ніколи не вимагав... Сльози проступили самі собою, не витримавши, вона закрила обличчя руками і заридала... Прибігли діти, гладили її по плечах, намагаючись заспокоїти. Молодша, її сонечко, залізла на коліна й, обійнявши маму за шию, затихла, міцно притискаючись до неї. Поступово Аня заспокоїлася.

– Матусю... хто тебе образив? Дядя Максим? – Олька заглядала їй в очі…

– Що ти, моя люба, – Аня обійняла їх обох, лагідно гладячи по спинах і притискаючись обличчям до волосся дівчинки... – дядя Максим дуже хороший, він нам дуже сильно допоміг. А плакала я від радості, у нас усе тепер буде добре, і тепер я буду тільки сміятися, тому що все в нас буде…

– І ми будемо на свята їсти торт?

– Будемо, якщо будете мені допомагати.

– І лимонад? Робити уроки і допомагати тобі? Як сказав дядя Максим? – зі своєю дитячою безпосередністю, дівчинка змішувала все в одну купу.

– Обов’язково. Ого, десята година вже... А ну марш у ванну по одному і спати! Мені завтра на роботу, а я не готова! – весело сміючись, уся компанія розбіглася у своїх справах.