Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Візьми себе в руки. Я знаю тебе іншою. Я все розумію – у тебе просто дах з’їхав від усіх цих несподіванок, ти перенервувала, діти, їх треба годувати, без роботи ніяк. Але тепер все, все буде добре і треба зібратися і розслабитися одночасно. Розумієш? – Вона кивнула.

– Макс... що я тобі винна? Як мені тобі віддячити? Ти маєш рацію, у мене діти... я вже не знала куди йти і що робити, бо це страшно, коли нічим годувати дітей…

“О... здається, зараз почнеться... десь я вже це бачив... не дай боже, почне пропонувати себе як оплату – приб’ю... що ж це таке”... – перериваючи її істерику, він підійшов і міцно її обійняв. – Ань, – дивлячись їй прямо в очі, сказав Макс повільно і з розстановкою, – усе вже добре. Я тебе просто так люблю, тому, що ти хороша людина, а хорошим людям треба допомагати. Можеш мене поцілувати, ось приблизно ось так – і він чмокнув її в щоку, і жити собі спокійно далі. – І він підморгнув їй обома очима одразу. – Усе? Заспокоїлася?

– Здається так... – вона несміливо посміхнулася.

– Тоді давай, роби і підемо на обід, перша година дня вже, а ми не жрамши…

– Що робити? – кліпаючи очима, жінка дивилася на хлопця.

– Ну що, що... цілуй уже... я ж навіть показав…

Вона розсміялася і цмокнула його в щоку. “Ну, зрештою, попустило”... – подумав хлопець.

Друга половина робочого дня пролетіла в клопотах, вони ходили скрізь і всюди, Макс показував завод, розповідав, що де з його господарства розташовано, а жінка старанно занотовувала в блокноті.

– Завтра зробимо так – будемо продовжувати вивчення що де і як, а якщо виникне якась ситуація – то ти вже спробуєш розв’язати її самостійно, я буду підказувати. Уявімо, що ти вже тут одна. Кинемо тебе, у воду, вчитися плавати. Коли ти промацаєш усе своїми руками, тоді воно запам’ятається набагато швидше.

У машині по дорозі додому, дівчата знову базікали, відсунувши Макса на другий план. "Змовилися вже... зіспівалися... ну, тепер усе, завод, тримайся... Танька її навчить... Дві анаконди буде... Чи я Аньку не знаю..." – Вистрибнувши з буса, допоміг Ані вийти.

– О, – здивувалася вона, – так ми просто біля мого будинку... Як так?

– Та запросто, Саша гарний хлопець, я попросив, він довіз... – насправді, Максу не хотілося далеко тягнути продукти з магазину, в який він мав намір затягнути Анну. – Ходімо зі мною, він узяв її за руку і повів.

– Куди? Куди ти мене ведеш? – вона слабо пручалася.

У маркеті Максим забив візок вщент: “Сосиски – дітям у школу або на сніданок”, – пояснював він жінці, м’ясо – куряче філе і свинина, кіло сала, десяток яєць у коробці, кіло помідорів, хліб, макарони, гречка, рис, масло вершкове, сир, пара йогуртів, пельмені, кілька пакетиків приправ, сир голландський, шинка, цукор і ще якась дрібнота у вигляді варення і згущеного молока, – “нашого заводу, треба ж тобі знати”, – пляшка соняшникової олії, лимонад, пляшка шампанського і торт.

– Це навіщо? – підозріло запитала Аня.

– Це треба. І не сперечайся, – вона спробувала щось заперечити, але він неввічливо її перервав, вручивши в руки торт і невеликий пакет зі згущеним молоком, варенням, яйцями й помідорами. Усе інше розклали по двох містких пакетах і, наче навантажений віслючок, попер їх до її дому.

– Відчиняй двері, бачиш – я знемагаю... – імітуючи і перефразовуючи Карлсона сказав їй, коли жінка вкотре завмерла, намагаючись щось заперечувати. Затягнувши пакети в кухню, Макс удавано впав на стілець. Дітвора, що вбігла з кімнати, радісно защебетала, упізнавши його.

– Ой, дядю Максиме... а що це? а це все нам? Ой, лимонад... а можна? Ой... торт... – очі в молодшої стали круглі, але, переборовши себе, вона розважливо почала питати в матері, що і куди треба покласти в холодильнику. Як зауважив Макс – із цим проблеми не виникло, оскільки холодильник був майже зовсім порожній. Самотня каструлька із залишками супу губилася на поличці.

– Так, хто не зробив уроки? зізнавайтесь…

– Ми все зробили, – сказав дев’ятирічний Федя, – у Ольки спочатку не виходило, але я їй пояснив і тепер вона все може сама. Там легка задачка – яблука порахувати.

– Молодці. Отже, сьогодні в нас буде свято! Ми будемо їсти пельмені, торт, пити лимонад і шампанське... хто зі мною готуватиме пельмені? – Молодша Оля вже стояла поруч, за її улюблені пельмені та ще й за лимонад вона готова була чистити картоплю хоч цілий день – ну й нехай, що потім болять пальці й вода холодна... Федя, дивлячись на радість сестри, сказав – ну а я тоді піду складу іграшки, а то ми там не встигли прибрати…

За дві години, коли пельмені й торт було з’їдено, а лимонад випито до дна, діти втекли дивитися якийсь мультик, Макс почав збиратися додому. Аня, яка майже весь цей час мовчала, подала йому куртку.

– Ну що ти ніс повісила, красуне? Ти бачила, яка щаслива твоя дітвора? Для щастя треба так не багато. А ти сумуєш…

– Я просто не можу так... ти стільки зробив для мене... а я…

– А що ти? Ну що ти маєш зробити у відповідь? Я ж тобі вже сказав – можеш чмокнути мене в щоку…

– Та ну тебе, – жінка нарешті посміхнулася…

– Ну якщо не можеш – тоді я тобі допоможу, давай-но я тебе... мені не важко, – і Макс, спритно вивернувшись, приклався до її щічки…