Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Андрію Вікторовичу... – він легенько стукнув у одвірок, щоб шеф відволікся від чогось у телефоні.

– Заходь, Макс, що в тебе? – не припиняючи щось там кнопати, шеф кивнув йому на стілець.

– Справа така... я хочу звільнитися. – Шеф здивовано подивився на нього і відклав телефон.

– Не буду витрачати ваші нерви... це усвідомлене й обдумане рішення. Карти так лягли, так усім буде краще. – Шеф продовжував мовчки дивитися на нього. – Я привів людину, яка зможе мене замінити. Вірніше – якій я можу довірити мене замінити. Вона хороший спец, ви не будете розчаровані. Можна навіть сказати, що вона, як багато жінок, більш прискіплива, ніж я. І ще... мені чесно жаль... Але так треба.

– Це через Беню? – шеф нарешті заговорив.

– Через Беню? Ви звідки... а,.. утім, ні, не через Беню, хоча побічно через нього теж.

– Якщо ти про Тетяну подумав, то на неї не гріши. Вона, звісно, моя довірена людина, але не навушниця. Просто їй відомо більше, ніж іншим. А мені більше ніж їй. І про те, що Беня виїхав із міста, я дізнався того ж дня, коли він підписав тобі дарчу на свою квартиру.

– Ось як... Ну, раз ви знаєте, то це добре, менше пояснювати.

– Може, я можу допомогти? І ти зміниш своє рішення?

– Дякую вам... але ні. Мені потрібно змінити моє життя. І по-іншому це не вийде.

Шеф мовчав.

– Ну що ж... якщо все так, то веди свою заміну, подивимося на неї.

У Макса відлягло від серця. Усе ж був шанс, що шеф заартачиться, і тоді він не уявляв, що робити з Анею. Так обнадіяти і так кинути... Він просто не міг собі такого дозволити. Виглянувши в приймальню, махнув тій рукою. Аня мало не підскочила від хвилювання. “Ну, – подумав Макс, – я тобі задам... хіба можна так хвилюватися? Ну не візьмуть і що? Не було й немає. Нічого не втратила, крім нездійснених надій. А нерви не відновлюються, так учені кажуть”.

А.В. уважно розглядав молоду жінку. Сергєєва Анна Сергіївна... двадцять сім років, двоє дітей... незаміжня... Діти не зіпсували її фігуру, обличчя і без косметики було гарним, але з втомленим і дещо загнаним виразом. Очі ясні, погляд прямий і твердий. Шеф любив, коли людина відкрита, хоч і нескорена. Він збирав таких тут на своєму виробництві, бо вони ставали ядром і тягнули всіх за собою. Люди – основна цінність, гроші прийшли і пішли, їх можна позичити, а ось втратити людей неприпустимо – сам ти не витягнеш весь паровоз, а неправильні люди пустять його під укіс. “Що за люди в цьому світі... якщо ось така, молода, красива... сама тягне сімейний віз”... – подумав він.

– Я не буду вас обтяжувати, бачу ви нервуєте, – Аня зніяковіла ще більше. – Мені достатньо того, що Максим сказав, що може вам довіряти. А його слову я вірю. Нічого не бійтеся, намагайтеся розібратися в усьому, по можливості без помилок. Якщо навіть помилитеся – не мовчіть. Що швидше виправимо – то менше проблем виникне. Сподіваюся, ми спрацюємося.

– Віра! – покликав він у відчинені двері. Вірочка з’явилася майже миттєво. – Передай у кадри, щоб оформили перепустку і все інше, як для стажиста, а за два тижні, якщо Макс не передумає, – зарахували Анну Сергіївну на його посаду наказом. Зарплата повністю, від сьогодні, незважаючи на випробувальний термін. Усе, молоді люди... Анно, ви почекайте на Максима в приймальні. – Коли та вийшла, він продовжив. – Тепер ти не підлеглий, а просто бойовий товариш. Хочу сказати, що мені шкода. Твоя допомога була завжди дуже доречною, то ж ти заходь, якщо що... Земля маленька і кругла. А я добро пам’ятаю. Шеф встав зі свого крісла і вийшовши з-за столу, потиснув Максу руку. “Он як... – подумав той, – ніколи не чув, щоб він так робив. Мої акції в нього підросли”.

У коридорі Анька накинулася на нього.

– Це що? все? Мене взяли? Що він тобі сказав? – цей кулемет було не зупинити.

– Усе, все добре, я ж тобі казав…

– А що значить “як стажер”?

– Ань, заспокойся і візьми себе в руки. А то я починаю сумніватися в тому, що правильно охарактеризував тебе шефу.

– А що таке? – насупилася вона.

– Нічого такого, тобі що, п’ять років? Ти не знаєш значення слова “стажер”? Або там крім тебе ще хтось був? – Анна опустила очі і знову зітхнула. – І годі вже зітхати, усе твоє життя змінилося на краще, а ти зітхаєш... як віслючок Іа.

– Макс! – жінка раптово зупинилася, спіймавши якусь думку, дивлячись широко розплющеними очима на нього та прикривши рота тильною стороною руки, – то це ти звільняєшся? Він сказав “...якщо Макс не передумає”. Це ти мене на своє місце притягнув?!

– Так, тебе на своє місце. Досить уже, а? Це моє рішення, ти тут ні до чого. Точніше, до чого, тільки не в частині мого звільнення. Так мені треба.

– Ну, а як ти будеш жити? Ти знайшов іншу роботу? Де? Яку?

– Ань, найперше, що тобі треба тут засвоїти, – це не базікати зайвого і не питати те, що тебе прямо не стосується. Уже півзаводу чуло, як ти оголосила, що я звільняюся і ти на моє місце і все інше. Якби це ти звільнялася – то можеш хоч на стовпах розвісити оголошення, це твоя справа, але я зовсім не був налаштований на те, щоб усі дізналися про це сьогодні. Розумієш?

Жінка мовчала. Зайшовши до свого кабінету, Макс зачинив двері, підійшов до Ані і, взявши за плечі, подивився в обличчя.