Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава двадцять третя. 17-те жовтня, понеділок, день 43-й

О сьомій сорок п’ять пролунав дзвінок у двері. Махно запитально підняв голову з подушки, де лежав в очікуванні прогулянки і годівлі, уважно подивився в коридор. Глянувши у дверне вічко, Макс відчинив. Аня зайшла з винуватим виглядом.

– Вибач, не змогла втриматися. Набридло гуляти під під’їздом. Накрутила себе і прискакала раніше... – жінка була вдягнена акуратно і просто – джинси і куртка по погоді. Косметики був мінімум, вона нею ніколи не зловживала. А може просто звикла, що все життя в роботі і особливо нема перед ким красуватися.

– Та нічого, нормально... проходь. Я саме снідаю. Каву будеш? Чи тобі бутерброд зробити? Хоча, що це я... – Макс дістав необхідне і, відрізавши шматок свіжого батона – під час пробіжки він якраз застав вивантаження свіжого хліба з хлібозаводу і прихопив звідти ще гарячі кілька батонів і буханець, – намастив хліб добрячим шаром масла, поклав зверху два шматки шинки і накрив тонким, але широким клаптиком сиру. Налив у чашку напій, підсунув тарілку до жінки... Аня зніяковіла. За емоціями було видно, що вона розгублена й панікує.

– Так, припиняй вередувати... бери і їж. Наче я не знаю, що ти все малим віддаєш... І не переживай узагалі. Усе буде добре.

Жінка глибоко зітхнула і відкусила неабиякий шматок від цього витвору кулінарного мистецтва. Трохи під’ївши і розчервонівшись від гарячої кави, вона зітхнула – напруження нарешті відпустило…

– Аню... у тебе що, зовсім туго? Ти чого мовчиш?

– А що я тобі маю казати? Моє життя, мої труднощі... ти можеш допомогти, але не можеш змінити. То навіщо починати? Краще відразу звикати сподіватися тільки на свої сили.

– Аню... – Макс сів поруч і обійняв її, – я от пам’ятаю, якось хворів... то ти приходила, їсти мені готувала... прала... хлопець твій до магазину ходив, а малявка менша – посуд мила. Ти пам’ятаєш таке?

– Ну пам’ятаю... і що?

Макс підняв руку і забрався пальцями під волосся на її шиї, легенько масажуючи. Це було дещо інтимно, але Аня мовчала. “Так... багато занепокоєння і мало нормального харчування, судини звужені, трохи червоного по хребту... – Заспокойся, дівчинко... усе буде добре”... – насичуючи такими емоціями простір навколо, він продовжував погладжувати їй шию, потихеньку піднімаючись вище, “промиваючи” їй голову, судини, верхню частину хребта чистими потоками сили... О, тут усе як у всіх – знову зір... Проблема століття – у всіх сідає зір. А чого тут дивуватися? Харчування, нерви, напружена робота... ось і маєте…"

– Чому ти мені не сказала? Чому я не можу допомогти тобі просто так? Чи ми не друзі? Ти скільки мене знаєш? Хіба були приводи мені не вірити?

Їхнє знайомство починалося важко. Тривалий час дівчина не могла внутрішньо повірити, що не всі мужики хочуть тільки одного, а деякі цілком собі визнають, що ти молода й гарна, але водночас допомагають абсолютно безкорисливо і нічого не вимагають натомість. А потім вона вийшла заміж і зникла з горизонту Максима. З’явилася вже коли старшому було вже п’ять, а меншій ще тільки три. У місті їй від батьків дісталася квартира.

Молода жінка, заплющивши очі, тихо мліла... потім, остаточно розслабившись, якось само собою поклала голову Максу на плече... Скориставшись цим, він пальцями іншої руки акуратно почав масажувати надбрів’я, брови, скроні, ділянку біля носа, та загалом усе, куди міг дістати. Де бачив червоні сплески – там і гладив.

– Не можу я так, Макс... прошепотіла вона – і тут же змінила тему. – Як ти це робиш? – стрепенулася і дещо квапливо відсунулася. Макс піднявся і почав мити посуд.

– Що роблю? Звичайний масаж голови…

– Не знаю, чи звичайний, але реально класно... Мені зараз дуже легко, ніби добре виспалася…

– А ти що, не відпочиваєш?

– Є трохи. Рознервувалася. Усе думала про цю роботу. Давно з тобою не спілкувалася – ти мене завжди заспокоюєш, налаштовуєш на бойовий лад… – вона сумно усміхнулася…

– А якщо чесно?

– А якщо чесно... – вона ще раз зітхнула, – то важко. Грошей мало зовсім, а малим усе треба... до школи ледве зібрала, а там ще то на штори, то на кавомашину в учительську... Не виходить навчати дітей без кави. Після війни без нічого виходило, а зараз ось – кавомашину треба... і не просту.

– Ясно, ти не переживай. Із роботою справа вірна, – Макс подумав, що тепер-то він вже точно не передумає, а шеф... шеф зазвичай прислухається до нього, хто, як не він, Максим, знає, хто підходить на його місце, а хто ні?

– Пішли? – сказав він Ані, – за двадцять хвилин буде машина.

У Тані лише на мить в очах промайнуло невисловлене запитання, коли Макс їх познайомив, але вона його так і не поставила. На його здивування, дівчата швидко розговорилися і до кінця поїздки почувалися подругами. Видно на Аньку так подіяло “освіження і масаж”, а Таня взагалі сильно змінилася за останні дні.

Ще на під’їзді до заводу він подзвонив Вірочці і домовився про перепустку. Шефа ще не було. Вони з Анею вже обговорили більшу частину того обсягу робочих обов’язків, які вона мала виконувати, коли Вірочка маякнула, що шеф на місці. Зайшовши в приймальню, Макс залишив підопічну на секретаря і зайшов до шефа сам. Хоч рішення було твердим, але все одно – всередині було якось неприємно. Не звик він іти з роботи... Не по ньому це було.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍