Сомерсет Вільям Моем - Тягар пристрастей людських

нам радості. Ви запропонували мені піти, і я пішов і не збираюся повертатися. Прощавайте.

Філіп Кері»

Він показав листа Ґріффітсу й поцікавився його враженням. Той прочитав його і кинув на друга насмішкуватий погляд, але не сказав, що у нього на думці.

— Гадаю, цього вистачить, — промовив коротко.

Філіп пішов і надіслав листа, а потім провів неспокійний ранок, у найменших деталях уявляючи, як Нора почуватиметься, отримавши його. Він картався від думки, що жінка плакатиме, але водночас відчував полегшення. Уявні страждання значно легше витримати, ніж справжні, до того ж тепер він був вільний і міг усім серцем кохати Мілдред. Від думки, що вони побачаться вже сьогодні по обіді, коли закінчиться його зміна в шпиталі, серце заходилося в танці.

Після занять Філіп, як завжди, повернувся додому, щоби трохи причепуритися, але не встиг устромити ключ у двері, як почув позаду себе голос:

— Можна мені увійти, я чекаю на вас півгодини.

Це була Нора. Кері відчув, як шаріється. Жінка розмовляла весело, в її голосі не було й натяку на докори, і ніщо не підказувало, що їхні стосунки закінчилися. Філіп подумав, що потрапив у глухий кут, його аж нудило від страху, але юнак доклав усіх зусиль, аби всміхнутися.

— Так, проходьте, — запросив він.

Коли Кері відчинив двері, Нора зайшла за ним до вітальні. Він нервував і, намагаючись упоратися з собою, запропонував подрузі цигарку, а іншу запалив для себе. Жінка подивилася на нього сяючими очима.

— Навіщо ви написали мені такого гидкого листа, неслухняний хлопчисько? Якби я йому повірила, мені було б страшенно прикро.

— Але я написав там правду, — похмуро пояснив Філіп.

— Не будьте дурником. Минулого разу я втратила контроль над собою, але написала і перепросила. Вам цього недостатньо, тож я прийшла і перепрошу знову. Зрештою, ви самі собі господар, і я не маю на вас жодних прав. Мені не хочеться ні до чого вас змушувати.

Жінка підвелася зі стільця, на якому сиділа, і рвучко кинулася до нього, простягнувши руки.

— Забудьмо все лихе, Філіпе. Я шкодую, що образила вас.

Кері не міг заборонити Норі взяти себе за руку, але не підводив на неї очей.

— Боюся, вже занадто пізно, — сказав він.

Жінка сіла на підлогу біля Філіпа й обійняла його коліна.

— Філіпе, не будьте дурником. Я теж маю вибуховий характер і можу зрозуміти, що образила вас, але не варто так довго комизитися. Який сенс нам обом страждати? Нам було так весело разом. — Нора повільно торкнулася пальцями його руки. — Я кохаю вас, Філіпе.

Він підвівся, висмикнув руку і пішов до протилежного боку кімнати.

— Мені страшенно шкода, але я нічим не можу зарадити. Мої почуття минули.

— Ви хочете сказати, що більше не любите мене?

— Боюся, що так.

— То ви просто шукали нагоди порвати зі мною, і вибрали цю?

Філіп не відповів. Нора так довго дивилася на нього, що здавалося, наче минула ціла вічність. Жінка сиділа на підлозі там, де він її залишив, обіпершись на крісло. Вона тихо заплакала, не намагаючись закрити обличчя, і великі сльози, наздоганяючи одна одну, побігли по щоках. Нора не схлипувала. Дивитися на неї було боляче, тому Філіп відвернувся.

— Мені страшенно шкода ображати вас. Але я не винен, що більше вас не кохаю.

Жінка не відповіла. Вона просто сиділа, наче новина ошелешила її, а сльози струменіли по обличчю. Було б значно легше, якби вона звинувачувала його. Філіп знав, що її характер дасться взнаки, і приготувався до цього. У глибині душі він сподівався, що вибухне справжня сварка, і жорстокі слова, які вони скажуть одне одному, хоч трохи виправдають його поведінку. Час минав. Нарешті, налякавшись Нориного мовчання, Кері пішов до спальні, повернувся зі склянкою води й нахилився до жінки.

— Хочете трохи попити? Тоді вам полегшає.

Нора слухняно притиснула склянку до рота і зробила кілька ковтків. Потім ледь чутно попросила хустинку й витерла очі.

— Звичайно, я завжди знала, що ви не кохаєте мене так, як я вас, — простогнала вона.

— Боюся, що це одвічна проблема, — озвався Філіп. — Завжди в парі хтось кохає, а хтось дозволяє обожнювати себе.

Він подумав про Мілдред, і гострий біль розітнув серце. Нора довго не відповідала.

— Я була такою нещасною, а моє життя перетворилося на справжню муку, — сказала вона нарешті.

Жінка розмовляла не з Філіпом, а з собою самою. Кері ніколи раніше не чув, аби вона жалілася на життя зі своїм чоловіком чи бідність. Він завжди захоплювався хоробрістю, яку вона демонструвала навколишньому світові.

— А потім з’явилися ви й були до мене таким добрим. Я обожнювала ваш розум, і це справжній дарунок небес — знайти людину, в яку можна вірити. Я кохала вас і не думала, що все колись скінчиться. А я ні в чому не винна.

На обличчі знову з’явилися сльози, але тепер Нора краще володіла собою і прикрила обличчя Філіповою хустинкою. Вона намагалася контролювати себе.

— Дайте мені ще водички, — попросила жінка і витерла очі.

— Шкода, що я виглядаю справжньою дурепою. Я просто не була готова.

— Мені страшенно шкода, Норо. Я хочу, аби ви знали, що я страшенно вдячний вам за все.

Філіп не розумів, що вона в ньому знайшла.

— Ох, завжди одне й те саме, — зітхнула жінка. — Якщо хочеш, аби чоловік гарно до тебе ставився, потрібно по-свинськи поводитися з ним; а якщо поводитися з ним як слід, він змусить тебе страждати.

Нора підвелася з підлоги і сказала, що мусить іти. Подивилася на Філіпа довгим спокійним поглядом, а тоді зітхнула.

— Усе так заплутано. Що відбувається?

Філіп раптом наважився:

— Гадаю, краще розповісти вам правду; не хочу, аби ви погано про мене думали: зараз ви зрозумієте, що я нічого не можу вдіяти. Мілдред повернулася.

На обличчі в Нори знову заграв рум’янець.

— Чому ви мені одразу не сказали? Я, безсумнівно, заслуговую знати правду.

— Мені не вистачало сміливості.

Жінка подивилася в дзеркало і поправила капелюшок.

— Викличете мені кеб? Схоже, я зараз не в змозі йти пішки.

Філіп пішов до дверей і зупинив екіпаж, що саме проїжджав; але коли Нора вийшла за ним, його налякало її бліде обличчя. Рухи жінки були такими важкими, наче їй раптово додалося років. Вона виглядала такою хворою, що хлопець не наважився відпустити її саму.

— Я поїду з вами, якщо не заперечуєте.

Нора нічого не відповіла, тож він сів у кеб. Вони мовчки проїхали міст і вбогі вулички, на яких галасливо гралися діти. Діставшись додому, жінка не одразу