Володимир Бабула - Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула

Сварка затяглась аж до вечора. Мак-Гарді та Грубер пропонували ще почекати, але Краус затявся на своєму.

— Вирушимо туди, в такому разі, човном, а “Ластівку” залишимо на озері. Це буде менш помітно, — сказав нарешті Мак-Гарді, коли побачив, що іншого виходу немає. Краус для нього був небезпечнішим, аніж невідомі створіння.

Після неспокійної ночі вирушили в дорогу. Втікачі попливли ущелиною, потім болотами і, рухаючись за течією, незабаром добрались до великої річки. Щоб човен не захлюпнули бурхливі хвилі брудної води, весь час трималися берега.

— Треба часинку перепочити, я вже більше не можу, — заявив перед одним з поворотів Мак-Гарді, кидаючи весла. — Ми могли б трошки підкріпитись.

— Я знаю, ви відчули запах бананів! — глузливо посміхнувся Краус. — Але хай буде так, поласуйте. Все одно тверезими я вас до селища не затягнув би, а так ви, може, будете хоробрішими.

Нашвидку закусивши, рушили далі. Коли за великим поворотом на протилежному березі з’явилося Селище Невидимих, Краус пристав до берега.

— Сховаємось у пралісі та почекаємо до вечора. В темряві пробратись до селища легше. Я почергую, можете спати.

Тримаючи на колінах рушницю, Краус уважно стежив за загадковим селищем, його нерви були натягнуті, як струни. Дратувала мертва тиша під стрункими пірамідами та безтурботність обох колег. Одурманені алкоголем, вони спокійно спали за його спиною, подеколи голосно хропучи.

А час тягнувся нестерпно повільно. Нарешті зайшло найбільше сонце. Над обрієм затремтіло золоте світло вечірньої заграви. З багряного сяйва раптом виступив сніп сліпучих променів, які вмить поширились на все небо, гойдалися з боку на бік, то збігаючись, то розбігаючись, ніби хтось грався примарним віялом.

Вражений Краус почав торсати Мак-Гарді.

— Що?.. Що трапилось? — сполошився той спросоння і, нічого не розуміючи, глянув на мерехтливе небо.

Осяйне віяло поступово змінювало свої барви. Сліпучо-жовте проміння ставало оранжевим, потім криваво-червоним і, нарешті, ніби розтануло в блідому, ледь фіалкуватому світлі. Небо запнув прозорий зеленкуватий серпанок, перетканий химерними тінями.

Прекрасне й грізне видовище зникло несподівано, і увесь край миттю потонув у пітьмі. Але тільки на хвилину. Недалеко від селища над обрієм з’явилась червона Проксіма. Вона заявила про себе схожою грою тремтливих променів, як і Альфа Центавра А, яка щойно зайшла; потім криваве віяло перетворилось на ореол, що огорнув Проксіму, як сонячна корона.

Краусові з допомогою Мак-Гарді вдалося нарешті збудити і Грубера.

— Отже, рушаємо! — Краус набрав особливо поважного вигляду. — Ви обидва веслуватимете, щоб швидше очухатись, а я забезпечуватиму охорону. Зараз вирішується все, і я не потерплю ані найменшої недисциплінованості! — Він погрозливо підняв рушницю. — Ми повинні якнайшвидше досягти протилежної сторони. Плистимемо понад берегом, бо інакше течія віднесе нас далеко від мети.

Вітерець, що повівав з півдня, приємно охолоджував розпалені обличчя веслярів. На сумирній хвилястій поверхні ріки коливалось і поблискувало відображення Проксіми з ореолом, розірваним біля протилежного берега темними контурами химерних будов. Мак-Гарді й Грубер веслували, як механізми.

— Піду першим, аби не казали, що я боягуз, — рішуче заявив Грубер, коли пристали до низького берега і затяг-ли човен у траву.

Краус знизав плечима:

— Як хочеш, тільки не роби ніяких дурниць.

Грубер витягнув з човна рушницю і обережно попростував до селища. Зробивши кілька кроків, озирнувся. Тут приятелі вже не побачать, можна поласувати бананами.

Він витяг з кишені довгастий плід, надкусив… Однак шматок застряв йому в горлі.

У прогалині між кущами Грубер побачив рухливу тінь. В багряному світлі Проксіми на сильних задніх ногах стояв велетенський звір з непомірно великою головою і короткими передніми кінцівками.

Гнаний інстинктом самозбереження, Грубер стрімголов кинувся назад.

— Ящір!.. Ящір!.. Тікаймо! — волав він одчайдушно.

Краус люто затиснув йому долонею рота:

— П’яниця! Оці твої галюцинації призведуть нас до нещастя! Я тобі… Я… я… — Останні слова застряли йому в горлі. Як загіпнотизований, він витріщив очі на потвору, що загрозливо височіла проти неба над берегом.

Мак-Гарді зопалу натиснув на спусковий гачок рушниці. Тишу ночі розітнула черга.

Втікачі чкурнули чимдуж назад. Звір захитався, пройшов кілька кроків. На березі втратив рівновагу і поволі посунувся в воду. Кілька разів ще судорожно здригнувся і зник у глибині.

— Бачиш, адже казав я тобі, що тут повно ящерів… Давай повернемось додому, в гори…

— Заткни пельку! — люто зашипів Краус з густого чагарника. — Стрілянина, певно, потривожила все селище!

Грубер уперто труснув головою і, не озираючись, почвалав до човна.

— Стій, занапастиш себе і нас! — розпачливо гукнув Краус. — На річці квартяни побачать тебе як на долоні.

Але Грубер ішов далі, як сомнамбула.

— Та чого ти з ним панькаєшся?! — Мак-Гарді повільно підняв рушницю.

Краус вибив зброю з його рук:

— Ти збожеволів?! Чи не бачиш, що він п’яний? Ти хочеш, щоб ми лишились отут тільки вдвох? Тоді давай постріляємо один одного, та й буде кінець усім мукам…

Він побіг за Грубером, приглушив його ударом у потилицю і відтягнув у кущі.

— Що ж тепер? — запитав глухо Мак-Гарді.

— Чекати. Зараз більш нічого не вдієш. Побачимо, що відбувається в селищі.

Вони лягли поруч приглушеного Грубера, сторожко прислухаючись.

У Мак-Гарді наморочилося в голові. Очі злипались від утоми. Він непомітно засинав. А Краус, навпаки, був збуджений до краю. Щонайменший шерех впливав на його напружені нерви, як електрична іскра. Груди йому стискував страх, кров