Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

Дівчина здогадалася, про що я подумав. Це її вивело зі стану прострації.

— Ти думаєш, я шимпанзе?! — обурилася вона. — Ніколи я туди не полізу!

Вона могла бути певна з приводу першого, а от що стосується другого…

Не зважаючи на її протести, зірвав дві мотузки для білизни, обв’язав навколо пояса і плечей. Вийшло щось на зразок лямок парашута.

Колись я відвідав кілька тренувань альпіністів. Правда, не скорив жодної вершини, але та куца практика надала моїм потугам упевненості.

З квартири долинали приглушені удари. То вибивали вхідні двері.

Я взяв мотузку в зуби, переліз через поручні і, ледь не розчахнувшись, ухопився рукою за край лоджії. Чорний асфальт унизу здавався страшенно далеким і наче притягував до себе.

А далі все виявилося порівняно простим. Якщо не враховувати, що під час виконання того трюку я ледь не помер від страху. Навряд чи колись тепер вийду на балкон вище другого поверху. Без усякого сумніву, я хворий на альтофобію. В лоджії я прив’язав мотузку до поручнів і гукнув їй:

— Поквапся!

Вона тільки підійшла до поручнів, позирнула вниз і похитала головою.

— Не дивися вниз! Хутчіше, маєш не більше хвилини!

Але я помилився. Вона не мала жодної секунди. Гуркіт сповістив, що двері не витримали натиску. Я був у відчаї. І вона наважилася! Перелізла через поручні і, скрикнувши, розтисла пальці. Заверещавши, вона повисла на мотузці, розхитуючись на рівні шостого поверху.

Мої руки схопили порожнечу. Тепер її не могли дістати собаки, але не міг дістати і я. А бодай тебе!.. З балкону, котрий ми щойно залишили, долинало собаче гарчання. І хтось намагався дістати мотузку.

Я схопив якусь палицю, що потрапила до рук, і жбурнув на сусідній балкон. У відповідь пролунала добірна лайка і собаче вищання. Цей невеликий успіх додав мені снаги. Я знову переліз через поручні — тепер уже точно востаннє в житті. Не повірив би, коли б хто сказав, що, наче мавпа, стрибатиму з балкона на балкон. Але це виявилося досить просто — повиснути на руках, і, коли ноги зависнуть над нижнім балконом, трохи хитнувшись уперед, опуститися на нього, обідравши, правда, при цьому спину.

Вона тепер була трохи вище за мене. Я схопив її за стегна і втягнув на балкон. Попри жах ситуації, від цього дотику защеміло в грудях. Мабуть, я справді сексуальний маніяк. Але тепер вона виявилася пійманою. На ту ж мотузку. Її ноги не сягали балкону. Швидко розв’язати вузли мені навряд чи вдалося б.

Балконні двері були зачинені зсередини. Я схопив якийсь ящик і шпурнув у кімнату. Задзвеніло скло, пролунав зляканий крик.

Я просунув руку і відкинув защіпку. Жінка в нічній сорочці забилася в куток ліжка. І репетувала, не замовкаючи ні на мить. Могла б виступати в японському конкурсі крикунів. Без сумніву, отримала б приз. У дверях стояв чоловік у білизні. Мовчав, але стискав у руках тесак для м’яса.

Смерть від удару тесаком — не той різновид смерті, від якого я мріяв загинути, і варто було б розпочати запевняти його, що, незважаючи на перебої з м’ясом, для біфштексу я надто жилавий. Але не мав для цього досить часу. Тому просто дістав пістолет, в якому залишилися три набої і, дивлячись йому у вічі, але в міру можливості миролюбно, сказав:

— Поклади. Я не заподію тобі шкоди. Лише допоможу своїй дівчині.

Зовсім недовго погаявшись, він поклав тесака на підлогу і відступив до дружини.

Я схопив той різальний пристрій і, підбадьорливо йому кивнувши, вибіг на балкон.

Вона вже знову наполовину висіла за поручнями і чіплялася за них із останніх сил. З горішнього балкону мотузку тягло кілька рук.

Я підняв пістолет і вистрілив. Зойк і стогін угорі пролунав, як прелюдія до собачого концерту.

Я знову схопив дівчину і витяг на балкон. Це було дещо одноманітним — стрибки з балкону на балкон і втягування за собою гарненьких дівчаток, але я ледве дихав, усе тіло боліло. Перерізав лезом тесака мотузку. Наче вихор, ми промчали через квартиру на сходи. Думаю, хвилин п’ять-десять ми виграли.

Вулицею стелився туман — на щастя, вже не жовтий, а звичайний. Мрячило. Ще трохи — і собаки загублять слід. Але я з жахом побачив, що ми повернули до провулка, який закінчувався тупиком. Хоча ми все одно не мали сил бігти далі.

Я заштовхав дівчину в куток, а сам повернувся обличчям до нападників.

У тумані відчувалася метушня. З’явилися дві собаки. То були бульдог і вівчарка. Але і двох для мене було забагато, я б не зміг здолати й одного. Встиг стягти светра, і вівчарка не стрибнула на мене, а лише вчепилася в нього іклами. Вона терзала його з глухим гарчанням. Я дістав пістолет й вистрілив. Куля поцілила в черево. Пролунало жахливе виття, і вівчарка поповзла вбік, тягнучи за собою кишки.

Захопившись легким успіхом, я зовсім забув про другого пса. Бульдог стрибнув мені на спину і збив з ніг. Я випустив пістолет. Біля мого обличчя з’явилася відразлива морда. Бульдогові очі світилися жовтим світлом, а з пащі капала слина.

Я затулив рукою шию, і він учепився в рукав, одночасно гострими іклами розпанахавши руку. Рукав розлізся, наче мокра промокатка, і я відчув гострий біль. Мимоволі загорлав і стусонув пса вільною рукою. Він заскавучав і відскочив — мої пальці потрапили йому в очі. Але