Кірстен Бойє - Медлевінґери

Коли Йоганнес із Ніссом поверталися додому, здійнявся вітер і на небі з’явилися перші маленькі хмаринки, ніби насаджені на вежу костелу.

— Тобі треба було спробувати відчинити дверцята! — сердито сказав Йоганнес, падаючи на ліжко у своїй кімнаті. З програвача гриміла музика, а в лазничці перед дзеркалом насвистувала Брітта. — Ти мав цілу годину часу!

Нісс підпер руки в боки.

— Там було темно! — прошепотів він. — Якесь огидне червоне світло! І дверцята були зачинені! — Він помовчав, наче не був упевнений, казати щось чи не казати. — До того ж я боявся, — тихо додав він. — Боявся, що той чоловік сьогодні більше не прийде. Минулого тижня мене так часто десь замикали! Я боявся, Йоганнесе.

— Розумію, — заспокоїв його Торіл. Моа форкнула.

— Крім того, — невпевнено промовив Нісс, — у мене просто було відчуття, що їх там нема, розумієш? Це ж відчувається, сам ти в кімнаті чи є ще хтось. Я був сам.

— Звідки ти це знаєш? — не повірив Йоганнес. — А якщо вони просто спали за дверцятами? Або якщо Каїн заткнув їм роти кляпом? Щоби вони не могли кричати? І зв’язав? Щоби вони не пручалися?

— Ми, медлевінґери, таке відчуваємо, — сказав Торіл і кивнув Ніссові. — Я впевнений. Ми ж завжди знаємо, скільки минуло часу. Ми відчуваємо багато такого, чого ви не відчуваєте.

У цей момент Брітта затарабанила у двері.

— Що за нова мода? — крикнула вона. — Тепер ти не тільки замикаєшся, але навіть і не вітаєшся, коли приходиш додому.

— А! Привіт, Брітто, ти вже є? — гукнув у відповідь Йоганнес, благально дивлячись на трійцю. — Зазвичай тебе ще не буває о такій порі!

— Ти забув, що ми хочемо влаштувати сьогодні маленьку прогулянку? — крикнула Брітта. — Відчини нарешті, Йоганнесе!

Нісс, Торіл і Моа зникли під ліжком.

— Вже йду! — сказав Йоганнес.

Він протиснувся до Брітти в коридор крізь вузьку щілину в дверях.

Брітта глянула з недовірою.

— Що ти там ховаєш? — запитала вона. — Навіть зазирнути не можна?

Йоганнес втупився у підлогу.

— Нє-а, — промурмотів він. — Врешті-решт мені вже дванадцять. Томас теж так каже.

Брітта вказівним пальцем підняла його підборіддя.

— Дивись мені в очі! — суворо сказала вона. — Що… — Та раптом опустила руку. — От я дурепа! — скрикнула вона. — Вибач, будь ласка, Йоганнесе, як матір може бути такою недоумкуватою! Вибач!

Йоганнес перелякано подивився на неї.

— Це ж пов’язано якось з моїм днем народження наступного тижня, правда? — припустила Брітта. — Але ж я дурноголова! Ти щось заховав для мене! А я до тебе постійно дориваюся! — І вона так навально обійняла його, що вони обоє аж захиталися. — Вибач, Йоганнесе, тисячу разів вибач!

Йоганнес з усієї сили намагався виглядати незворушним.

— Та, без проблем, — сказав він. — Буває.

Брітта міцно поцілувала його в щоку.

— Дякую, що ти такий терплячий зі мною! — сказала вона. — Обіцяю, що не зайду до твоєї кімнати. То ти підеш зі мною сьогодні пополудні кататися на човні? Курт зрадіє, якщо ти приєднаєшся!

Йоганнес глузливо усміхнувся.

— Не думаю! — сказав він. — Так, як він взяв бика за роги!

— Що ти маєш на увазі? — обурилася Брітта, але Йоганнес почув в її голосі зніяковіння.

— Та він до тебе заграє від першого дня, відколи вселився, — сказав він. — Не думаю, що він хоче, аби я був поряд під час вашого маленького річного побачення сьогодні пополудні.

— Ти здурів! — сказала Брітта. — Він ще спеціально мене запитав про тебе. Сказав, що втішиться, якщо ти приєднаєшся.

— Ти з ним щось закрутиш? — поцікавився Йоганнес.

Брітта витріщилася на нього.

— Я їду кататися з ним на човні! — відповіла вона. — Більше нічого! Я не закохана, якщо ти це мав на увазі.

— Ні? — запитав Йоганнес. — Сьогодні не закохана, завтра це може змінитися.

Брітта штурхнула його в бік.

— Я ж не закохаюся тільки тому, що він має моторний човен і бельгійську шафу! — викручувалася вона. — До того ж у нас різні музичні смаки.

— Тоді я спокійний, — усміхнувся Йоганнес.

Але то була не вся правда. Він чув, як у лазничці Брітта насвистувала «Не шукай мене, бо я на морі», і спробував згадати, коли вона востаннє була така весела. Йому не треба вітчима, а якщо й треба, то ліпше би ним став Томас. З умовою, що він не той, кого вони шукають.

Під вечір, коли Брітта нарешті зібралася, небо затягнуло сірими хмарами.

— Вона пішла! — з