Ден Браун - Інферно

Ми аналізували відеоряд, — відповів Брюдер, — і він свідчить, що це скоріше біологічний збудник, аніж хімічний... тобто щось живе. Зважаючи на невеликий розмір мішка, ми припускаємо, що він є надзвичайно заразним і має здатність розмножуватися. Ми не знаємо, чи це є збудник, що поширюється через воду як бактерія, чи він набуде здатності поширюватися через повітря як вірус після того, як вивільниться з мішка, але можливі обидва варіанти.

— Ми збираємо дані, — сказала Сінскі, — про температуру ґрунтових вод у цьому районі, намагаємося також дізнатися, для яких заразних організмів тутешні підземні умови є найсприятливішими, але Цобріст був напрочуд талановитим науковцем і міг легко створити дещо з унікальними здібностями. До того ж я не можу не підозрювати, що Цобріст недарма вибрав саме це місце.

Брюдер кивнув на знак згоди і швидко виклав свою думку про незвичний пристрій поширення: підводний розчинний мішок, геніальну простоту якого вони тільки-тільки усвідомлювали. Причепивши мішок під землею у воді, Цобріст створив винятково стабільне інкубаційне середовище: з постійною температурою води, без сонячної радіації, з кінетичним буфером та в умовах повної конфіденційності. З мішком потрібної тривкості він дістав змогу залишити збудник без нагляду, щоб той визрівав упродовж певного часу, а потім вивільнив сам себе чітко за графіком.

— Навіть якби Цобрісту більше не судилося повернутися сюди знову.

Літак різко сіпнувся під час посадки, Ленґдона відкинуло назад, і він гепнувся у своє відкидне крісло в пілотській кабіні. Пілоти різко загальмували, а потім скерували масивну повітряну машину до віддаленого ангару й там зупинили її.

Ленґдон був майже впевнений, що їх зустрічатиме армія співпрацівників ВООЗ у костюмах для хіміко-бактеріологічного захисту. Але, як це не дивно, єдиним, хто очікував їхнього прибуття, виявився водій великого білого мікроавтобуса з яскраво-червоним хрестом із симетричними променями однакової довжини.

«А хіба тут — Червоний хрест, а не Червоний півмісяць?» — здивувався Ленґдон, але потім придивився й швидко збагнув, що була ще одна установа, яка користувалася зображенням такого хреста, — посольство Швейцарії.

Він відстебнув пасок безпеки й підійшов до Сінскі, коли всі вже приготувалися зійти з літака на землю.

— А чому нас ніхто не зустрічає? — здивовано спитав Ленґдон. — Де група ВООЗ? Де представники турецької влади? Чи всі вони вже подалися до Айя-Софія?

Сінскі знервовано поглянула на нього.

— Узагалі-то, — пояснила вона, — ми вирішили не повідомляти місцеву владу. Із нами й так найкраща спецгрупа Європейського центру з профілактики та контролю хвороб, і ми вважаємо, що наразі краще проводити операцію тихо й спокійно, бо інакше можна зчинити широкомасштабну паніку.

Ленґдон побачив, як Брюдер та його група застібали великі мішки з чорного брезенту з усіляким устаткуванням для хіміко-бактеріологічного захисту: біокостюмами, респіраторами та електронними детекторами.

Брюдер закинув свій мішок на плече й підійшов до них.

— Ми вирушаємо. Увійдемо до будівлі, знайдемо гробницю Дандоло, прислухаємося до води, як ідеться в поемі, а потім я та моя команда оцінимо ситуацію та вирішимо, чи треба викликати на підмогу місцеву владу.

Та Ленґдон уже побачив проблеми, які могли виникнути з реалізацією цього плану.

— Свята Софія зачиняється після заходу сонця, тому без місцевої влади ми не зможемо до неї увійти.

— Усе нормально, — сказала Сінскі. — Я маю агента у швейцарському посольстві, який зв’язався з хранителем музею «Айя-Софія» й попросив улаштувати нам VIP-тур, щойно ми прибудемо. Хранитель погодився.

Ленґдон ледь стримався, щоб не розсміятися.

— VIP-тур для директора ВООЗ? І армії солдатів із мішками зі спорядженням для хіміко-бактеріологічного захисту? А вам не здається, що це трохи дивно?

— Спецгрупа з захисним спорядженням залишиться в автобусі, а Брюдер, я та ви займемося оцінкою ситуації, — відказала Сінскі. — До того ж маю вас поінформувати, що важлива персона — не я, а ви.

— Перепрошую?

— Ми сказали музейним працівникам, що до Стамбула прибув один відомий американський професор із групою дослідників, щоб написати статтю про символи Айя-Софії, але їхній літак затримався на п’ять годин і професор не встиг оглянути будівлю. А оскільки він зі своєю командою має повертатися завтра вранці, то ми уклінно просимо...

— Гаразд, — перервав її Ленґдон. — Я все зрозумів.

— Музей посилає свого працівника, щоб зустріти нас особисто. Виявилося, що він — великий шанувальник ваших праць з ісламського мистецтва. — Сінскі втомлено всміхнулася Ленґдону, намагаючись надати оптимізму своїм словам. — Нас запевнили, що ви матимете доступ до будь-якого куточка будівлі.

— А ще важливішим є те, — заявив Брюдер, — що вся споруда буде в нашому розпорядженні.

Розділ 85

Роберт Ленґдон втомлено дивився у вікно автобуса, коли той мчав трасою вздовж берегової лінії, яка сполучала аеропорт імені Ататюрка з центром Стамбула. Чиновники швейцарського посольства якимось чином примудрилися полегшити ускладнений процес проходження турецької митниці, і Ленґдон, Сінскі та інші за кілька хвилин були в дорозі.

Сінскі наказала Начальнику й Феррісу залишатися на борту літака з кількома працівниками ВООЗ і продовжувати пошуки місцезнаходження Сієнни Брукс. Ніхто не вірив у те, що Сієнні вдасться вчасно добратися до Стамбула, але всі побоювалися, що вона зателефонує одному з прибічників Цобріста в Туреччині й попрохає його допомогти втілити в життя безумний план їхнього наставника ще до того, як група Сінскі встигне втрутитися в ситуацію.

Невже Сієнна й справді зібралася скоїти масове вбивство? Ленґдон і досі силився усвідомити те, що сталося за цей день. Це було боляче, але він мусив прийняти правду такою, якою вона була. «Ти ж її по-справжньому не знав, Роберте. Вона тебе просто використала».

На місто накрапав дощик, і Ленґдон, слухаючи безперервний шелест двірників по вітровому склу, раптом відчув, як на нього навалилася втома. Праворуч, у Мармуровому морі, він бачив рухомі вогники — то розкішні яхти й масивні танкери заходили й виходили з міського порту, що лежав попереду. А вздовж усього узбережжя над мечетями з овальними куполами височіли стрункі мінарети як мовчазне нагадування про те, що Стамбул, залишаючись сучасним світським містом, суто засадничо все ж таки був містом релігійним.

Ленґдон завжди вважав цю трасу завдовжки десять миль однією з найкрасивіших у Європі. Як чудовий приклад стамбульського поєднання старого з новим дорога бігла вздовж стіни Костянтина, збудованої за понад шість сторіч до народження людини, ім’ям якої був названий цей проспект, — Джона Ф. Кеннеді, американського президента, що був великим