Енн Бронте - Незнайомка з Вілдфел-Холу

дружиною, яка колись була веселою маленькою Геленою Гатерслі.

Ми не встигли проглянути й половини книги, як з’явилася місіс Максвел, аби запросити мене на сніданок. Від холодних, стриманих манер цієї пані мені було незатишно, та я доклав усіх зусиль, аби догодити їй, і, гадаю, досягнув успіху в цьому, бо під час розмови вона пом’якшала, а коли я збирався у дорогу, люб’язно попрощалася зі мною, висловивши сподівання незабаром знову мати задоволення бачити мене.

– Хочеш поглянути на оранжерею тітчиного зимового саду? – запитала Гелена, коли я підійшов прощатися з нею, прикликавши на допомогу все своє самовладання.

Я охоче скористався тим відстроченням і пройшов за нею до великої скляної оранжереї, де цвіла сила-силенна квіття.

– Моя тітка надзвичайно любить квіти, – сказала Гелена, – і Стенінглі любить теж: я привела тебе сюди, аби попросити, щоб цей маєток залишався її домом, поки вона житиме, а також аби ми жили з нею, бо їй буде шкода втратити мене, – якщо її покинути саму, вона пропаде.

– Ради Бога, люба, ти можеш що завгодно робити зі своєю власністю! Ми житимемо разом і ніколи не розлучатимемося. Я люблю її заради тебе, тож її щастя буде так само дороге для мене, як і щастя моєї матері.

– Дякую, любий! Ось тобі поцілунок за це. Прощавай. Ну ж бо… ну ж бо, Гілберте, відпусти мене! Он іде Артур, не лякай його своїм безумством.

* * *

Пора мені закінчувати розповідь. Задля твоєї втіхи додам кілька слів, бо знаю, що ти відчуватимеш симпатію до літньої леді і захочеш дізнатися, чим усе скінчилося. Я приїхав навесні й доклав усіх зусиль, аби заприязнитися з нею. Вона прийняла мене доброзичливо, адже небога підготувала ґрунт своїми розповідями, й тітка була гарної думки про мене. Я поводився якнайкраще, і ми добре ладнали. Дізнавшись, що ми хочемо побратися, вона сказала:

– Ви, пане Маркгам, збираєтеся вкрасти у мене племінницю, так я розумію. Гаразд! Сподіваюся, Бог дасть вам процвітання і нарешті зробить мою любу дівчинку щасливою. Визнаю, мені більше було б до вподоби, якби вона лишилася самотньою, та якщо вже вона повинна знову вийти заміж, то я не знаю нікого, за кого б я охочіше віддала її, ніж за вас.

Зрозуміло, я був дуже радий такому компліменту і сподівався довести їй що вона не помилилася у своєму прихильному судженні.

– Проте у мене є одне прохання, – продовжувала вона. – Схоже, я все ще маю розглядати Стенінглі, як свій дім: мені хотілося б, аби ви зробили його і вашим домом, бо Гелена звикла до цього місця й до мене, а я звикла до неї. Із Грасдейлом у неї пов’язані болісні спогади, а я не набридатиму вам своїм товариством: я – дуже тиха людина, і проводитиму майже весь час у своїх покоях, клопотатимуся власними справами і лише час від часу бачитимуся з вами.

Звичайно ж, я з великою готовністю пристав на це, і ми жили в злагоді з нашою любою тіткою аж до її смерті. Ця сумна подія сталася за кілька років після нашого шлюбу, і була вона сумною не для неї, бо смерть її була легка і вона рада була скінчити свій життєвий шлях, а для її друзів та рідні.

Втім, повернімося до моїх справ: побралися ми з Геленою погожого серпневого ранку. Щоб подолати упередженість моєї матінки проти цього шлюбу і примирити її з думкою, що я покину ферму Лінден, Гелена застосувала всю свою доброту і люб’язність, а я умовляв матусю цілих вісім місяців. Зрештою, вона була задоволена тією щасливою долею, яка випала її синові, і гордо приписувала це його чеснотам і талантам. Я передав ферму Фергусові й, гадаю, тепер вона процвітатиме під його орудою, бо нещодавно він закохався у старшу дочку вікарія з Л., яка просто-таки ушляхетнила його і спонукала докласти дивовижних зусиль, причому не лише для того, аби завоювати її прихильність, а й щоб зробитися гідним її; як ти знаєш, йому це вдалося. Що стосується мене, то немає потреби розповідати тобі, як щасливо живемо ми з Геленою, як тішимося одне одним і нашими любими дітьми, яких у нас чимало. Тож чекаємо вас із Розою в гості, адже наближається пора твого щорічного візиту, – пора, коли ти покидаєш закурене галасливе і неспокійне місто, аби відпочити в нашому товаристві серед чудовної сільської природи.

А поки що прощавай.

ГІЛБЕРТ МАРКГАМ. СТЕНІНГЛІ. 10-е червня 1847 року.

Примечания

1

Тут і далі переклад віршів Наталі Тисовської. – Прим. ред.

2

Друге послання коритнянам, 6:15. – Тут і далі біблійні цитати подаються в перекладі митрополита Іларіона.

3

Євангеліє віл Луки, 16:31.

4

Книга псалмів, 9:18.

5

Євангеліє від Матвія, 5:26.

6

Перше послання апостола Павла до коринтян, 3:15.

7

Послання апостола Павла до філіп’ян, 3:21, Перше послання апостола Павла до Тимофія, 2:4.

8

Картярська гра на гроші (зазвичай для двох учасників).

9

Джон Драйден, драма «Все заради кохання».

10

Уривок із гімну Джона Ньютона «Тривога».

11

Верховий кінь, натренований для полювання.

12

Євангеліє від Матвія, 25:24.

13

Книга Еклезіястова, 2:24–25.

14

Книга Еклезіястова, 11:9.

15

Вільям Шекспір, «Дванадцята ніч».

16

Уривок із вірша Роберта Бернса «Сільська дівчина».

17

Євангеліє від Матвія, 6:22.

18

Книга пророка Ісаї, 50:10.

19

У живописі – металева чи рогова пластинка у вигляді лопатки чи ножа, яка застосовується для видалення фарб, нанесення ґрунту, очищення палітри.

20

Золота монета в один фунт стерлінгів.

21

Плач Єремії, 3:7-33.

22

Євангеліє від Матвія, 18:14.

23

Міра довжини (приблизно дорівнює трьом милям).