Поліна Вікторівна Жеребцова - Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.

«страйкують». Досі ми живемо без опалення й мерзнемо. Без електрики. Без води — її носимо знадвору, привозять водовози у великих цистернах і продають уже по два рублі відро. Вода неочищена, і незрозуміло, де вони її набирають! Часто вона каламутна і з водоростями. Іншої немає.

Єдине, що з’явилося завдяки переїзду у квартиру до Таїси, — є туалет і слабенько працює газова конфорка на плиті. Не мусимо готувати на вогнищі у дворі! Можна готувати вдома. Щоправда, готувати особливо нема чого. Після тривалого голоду я не можу їсти звичайну їжу. Приблизно те саме зі здоров’ям було в колишніх в’язнів німецьких концтаборів. Зокрема, табору Бухенвальд. Друг мого діда, художник Леонід Царицинський, побував там. Він довго відновлював здоров’я за системою хатха-йоги. Ця людина — мій взірець!

Мені потрібна тривала дієта. Поступове звикання до звичайної людської їжі. Але, на жаль, наше матеріальне становище таке — не до дієти. Ми з мамою будь-якому шматку раді! Тому в мене трапляються напади нездоров’я.

Закінчити б школу! Вступити б до вищого навчального закладу! Це важливо! Я очевидець! Я зобов’язана все розповісти!

А в центрі міста знову зачистки. Мені б навчитися радіти життю!

Дружина веселуна Іслама образила мене. Ця юна жінка висловилася біля сусіднього Козерогового стола, зверхньо на мене поглядаючи: «Хто б міг подумати? Маючи росіянку матір, вона знає наші звичаї? Усе одно ніхто їй не повірить і не пустить у пристойний чеченський дім!»

Дурниці! «У нас гідний Покровитель», — мовиться в одній із сур Корану, і вона, як мусульманка, мала б це знати.

Знайшла в М. Лермонтова вірші про Кавказ. Мені вони дуже сподобалися. Навіть не віриться, що сам Лермонтов брав участь у каральних походах.

Ніколи ще аул Джемат

Не обкладався даниною.

Його стіна — ручний булат,

Його мечеть — на полі бою.

Його славетнії сини

Гартовані в огні війни.

І знана між земель Кавказу

Багата й вільна їх земля.

І росіянина щоразу

Їх куля в серце поціля.

04.03.

Що відколола Таїса! Вона взяла в руки переклад Корану (Крачковського). І поклялася на книзі, що я їй сказала: «Погоджусь вийти заміж за Тодді — хазяїна книжок. Але я це зроблю, якщо він купить мені дорогий перстень із діамантом!»

Я ніколи такого не казала! Вийшло глузування. Я зразу відчула жіночі хитрощі. Раптом залицяння Тодді до мене з часом стане серйозним? До кого?! Навколо сотні «своїх» удів, молоденьких наречених! «Цій» треба перешкодити. Вийшов привід нас посварити, на таємну втіху багатьох. Торгівці були задоволені! Сміялись! Казали солідному рудуватому холостякові: «Оце так! Ура! Біжи по перстень!»

Так, жартома, його образили. І підпсували наші стосунки. Я розлютилася на Таїсу! Що їй до чужих симпатій і антипатій? Зробили людині від мого імені неприємність. Тодді віджартовувався. Червонів! Знаю, Тодді трохи жадібний. Однак до мене хазяїн товару ставиться добре. Навіть по-батьківськи. Він дійсно кілька разів говорив про те, що закоханий у мене! Я, зрозуміло, не вірю.

Царівна Будур

08.03.

Мій вісімнадцятирічний сусід Козеріг, якого я шукала на зачистці, — свиня! Не привітався! Й інші сусіди по ринку (хлопці, друзі Козерога), що цілими днями ошиваються в нашому торговельному ряду, не зробили навіть крихітного подарунка. Та ще й зловтішалися, що сьогодні мене ніхто не привітав! Настрій мені виправив перероблений вірш поета Некрасова:

Раз якось зимою в холодную пору

Із лісу я вийшов; мороз так і гриз.

Дивлюсь — підіймається тихо під гору

Конячка, вивозячи доларів віз.

Статечно простуючи з нею додому,

Конячку під повід веде мужичок.

З гранатою в жмені, в кожусі тяжкому,

«Калаш» за плечима… а сам — як грибок.

— «Здоров, парубище!» — «Ану не чіпай-но!»

— «Який же ти грізний, по правді скажу!

А звідки валюта?» — «Із банку, звичайно.

Там батько грабує, а я от вожу».

(Із лісу лунали удари по пиці

І крики «Віддайте ну хоч би труси!»)

— «А, он воно що! А як звуть тебе?»

— «Власом!»

— «Котрий тобі рік?» — «Та вже сьомий пішов!

Ну, мертва!» — хлоп’ятко промовило басом,

Застрелило дядька і рушило знов.

Підійшла Вайда. Вона засмучена. Її теж ніхто не привітав із 8 Березня. Я втішила подругу:

— Можу тебе ощасливити! З тобою віталися сьогодні?

— Так, — відчужено відповіла дівчина.

— А зі мною й привітатися «забули»! Які тут подарунки?! Тож я — попереду тебе! Можу похвалитися!

І Вайда нарешті розсміялась.

Купила булку хліба та банку кільки. Буде неабияка вечеря!

Будур

09.03.

Слухаю музику на плеєрі. «Enigma».

Свято! Я купила вісім відер води, наносила їх на третій поверх і скупалась! У мого котика Борзика болить лапа. Мажу зеленкою.

Ще мені вирвали зуб. У лікаря Беслана, на зупинці «Електроприлад».

Познайомилася з Мархою. Має 37 років. Вона розповіла, як на неї напали в під’їзді і, погрожуючи ножем, забрали сережки.

Добре, що не маю жодної прикраси.

16.03.

Ішов дощ, і я лишилася вдома. Уявляю злющі пики сусідів по ринку. Я забрала клейонку-дах, яка натягається над столами під час дощу, додому, тому що саме мою хтось повсякчас ріже ножем. А грошей купувати нову клейонку не маю.

Зате сусідам з ринку тепер під ноги ллє дощ, і утворюються калюжі. Вони мокнуть і зляться! Хазяйка квартири Таїса, напевне, стоїть у калюжі. Та й Козеріг із друзями — теж.

Маленька, яку доглядає моя мама, хвора на висип. Таїса нічого не пояснює. Ми можемо захворіти? Виходить, по-справжньому і їй на нас плювати.

На ринку я вічна рабиня. Усе подай. Усе принеси. Розумію: за все слід платити.

Займаюся за книжкою «Ніндзя». Там є енергетичні вправи! Бачила лікаря Лялечку! Живий! Його було поранено під бомбардуванням. Одужав.

17.03.

Хворію. Заразилася від маляти, яке няньчить мама.

Мене нудить. Я вийшла в під’їзд, знепритомніла на сходах. Занесли додому сусіди. Родина міліціонера.

Таїса приховує, що це за хвороба. Схожа на шлунковий вірус. Удома в неї хворіють усі.

Перед моїми очима кола. Стеля обертається.

18.03.

О, як мені погано! Я знову хвора.

Несподівано дружина міліціонера подарувала 50 р. У нас лежали копійки, дріб’язок. Хто друг? Хто ворог? Тут, у Чечні, все це злилося. Кожен може бути і негідником, і шляхетним (в один і той самий час!). Це — по-східному.

Переживаю за Куржан — жінку на базарі. Я вчу її арабських літер. Бідолашна Вайда! Вона, мабуть, бігає шукає мене.

У мене прикрість — ручки немає. Закінчилась! У цьому