Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

Я труснула головою, щоб остаточно довести до ладу свій змерзлий мозок, і прошепотіла:  

— Голлі!  

Слід віддати належне цій дівчині, вона вмить опинилася біля мене, нечутно пробігши в своїх кросівках натертою підлогою:  

— Що?  

— Ти   його    бачила?  

— Про що це ти? Нічого я не бачила...  

— І нічого не відчула?   Воно    було там, у проході, — щойно перетнуло його!  

— Ні, я нічого не відчула... З тобою все гаразд, Люсі? Ти вся тремтиш!  

— Я не тремчу. Все гаразд. І не чіпай мене, будь ласка, своїми руками.  

— Ось стілець... Може, сядеш?  

— Не хочу я сідати. Чого ти причепилась? Ти нянька мені, чи що?  

— Гаразд, ходімо шукати інших. Уже пора.  

Локвуд із Кіпсом уже чекали всіх на другому поверсі, біля сходів. Ми підійшли до них.  

— Бідолашна Люсі щось бачила, — відразу мовила Голлі Манро. — Вона дуже налякана.  

— Я   анітрохи    не налякана, — потойбічний холод умить змінився гнівом, що зараз пульсував у моїх венах. Я ледве спромоглася не зірватись на крик. Правду кажучи, я не могла сказати, чи хотіла з мене Голлі покепкувати, чи ні. Зараз це було мені байдуже. — Дякую, зі мною все гаразд. Просто там було   дещо    потужне.  

— Розкажи нам. Люсі. — попросив Локвуд.  

Я розповіла їм, як змогла.  

— Воно дивилось на тебе? — запитав Локвуд. — Намагалось напасти?  

— Ні. Не дивилось і навіть не зупинялось. Лише пролізло повз мене. Але я ще ніколи не відчувала такого заціпеніння... І такого холоду — теж. Я й досі не можу зігрітись... — я здригнулася й сіла на сходинку. — А ще   павуки...    Ти коли-небудь бачив таке. Локвуде?  

— Ні, не бачив. Але чув про таке... Ти не пам’ятаєш, Кіпсе?  

— «Червона хижа» — найвідоміший випадок, — відповів Кіпс. —А ще в Чізелгерсті, в печерах, у вісімдесят восьмому. Може, ще було зо два випадки... Не більше.  

— А що ця тварюка   робила?    Чому вона рачкувала? Боже...  

— Я думаю, Люсі краще звідси піти, — рішуче заявила Голлі Манро. — Зараз вона не може працювати далі.  

— А хто працюватиме замість мене? Ти?! — вигукнула я. — Ти взагалі нічого не відчуваєш! Ти стояла поряд зі мною й не відчула ні холоду, ні страху! Навіть не заціпеніла!  

— Тй говориш так, ніби я в цьому винна, — відповіла Голлі.  

— Ой, дайте мені   перепочити,    будь ласка!