Ернст Юнгер - Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер

що квітка боїться приходу дня. Вважали, що німфа Лотіс перетворилася на цю квітку, коли її переслідував Пріап. У індійців богиня Лакшмі пливе у чашечці лотоса над безоднею часу, як дочка Океана і Ночі.

Лотофаги, мешканці боліт, рослинами яких вони годувалися, вважалися мрійливими, такими, що втратили пам'ять і не сумують за нею. У Дев'ятій пісні Одіссеї розповідається про зустріч греків із лотофагами, цим тихим, але небезпечним народом. Одіссей послав двох розвідників у супроводі герольда вглиб острова:

В путь подалися вони й з лотофагами стрілись небавом. Жодного підступу ті в думках проти наших не мали Товаришів, та дали вони лотоса їм скоштувати. Тільки як хто споживе цих плодів, як мед той, солодких, Той ні вернутись не хоче, ні звістки про себе подати, — Так і вони залишитись поміж лотофагів бажали Й лотоси там споживать, а вертати не думали зовсім[621].

Це раннє зіткнення політичної свідомості та його відповідальності з вегетативною насолодою існування, а також з небезпеками залежності. Одіссей, який завжди дає собі раду, звертається до терапії відвикання: він наказує зловити чоловіків та, прив'язавши до корабельних лав, дати їм протверезіти.

Святий Павло: болото, стоячі води — ці слова вживалися також на позначення Стіксу, потойбічного світу. Болото — це проміжне царство, не земля і не вода, паруюче й підозріле. Малярія — то погане, нездорове повітря, а водночас і хвороба, палюдизм, який швидко вбиває або призводить до затуманеного існування. Вона пронизує долю європейців не лише в тропічних колоніях, але вже й на околицях їхнього континенту. Енергія слабне, кількість червоних кров'яних тілець зменшується.

Діти, вже народжені з малярією, в'януть від неї, багато з них рано помирають. Я ще бачив їх, ніжних і блідих, як етіольовані[622] паростки, під час моєї першої подорожі на Сардинію. Принаймні старожили тут відносно захищені завдяки «премунітету» — термін походить із туберкульозознавства й означає захист через багаторазове зараження. Імунітет здобувається протягом багатьох поколінь як успадкована перевага. Сила хвороби поступово слабне подібно до хвиль прибою, які видихаються на пласкому березі. Чужинець такої переваги не має. Римський чиновник, якого перевели на Сардинію, розраховував на три роки життя; труна входила до дорожнього багажу.

Ще в нашому сторіччі в Римі були квартали, де під час «собачих днів» літа[623] з'являлася малярія; прогулянка через цвинтар чужинців біля піраміди Цестрія є доволі красномовною в цьому плані. У путівнику Бедекера наводяться поради тримати вікна зачиненими, коли потяг проїздить через Кампанью.

Велика доба боліт минула, коли з'явилися птахи й ссавці, а також ослаб вулканізм. Хутро й пір'я мали доповнити те тепло, яке колись давала земля. Обмін був потужним у гарячих ґрунтах, де мешкали дракони й почвари, а особливо змія, що були символом сили життя, яка охоплювала навіть смерть. Вона зачаювалася під плямистим болиголовом або на мертвій гілці мангрів у світлі блідого сонця.

Болота ворожі до свідомості та історії, але не до життєвої сили. Там немає ні предків, ні героїв, ні складних ієрархій. Історія з її відчуттям часу змогла розвинутися лише після того, як герої проклали їй шлях. Там, де ними було винищене болотяне поріддя, в низинах за героями йшов плуг. Це лише один приклад великих змін, які сягають через моря і гори; з Овном приходить сліпуче світло — його сонячний знак змінює знак Бика, який повністю належить землі.

Геракл, Тесей, Мойсей встановлюють нове право й новий порядок; авгієві стайні очищаються потоками вод, мінотавра приборкано, поклоніння золотому тельцю спокутувано як святотатство. Аргонавти, коли здобули золоте руно та примусили бика йти перед плугом, були ранніми Овнами — Александр був останнім, разом із ним зникає міфічний світ.

Ще існують болота, але навіть через русло Амазонки вже прокладають дороги. Ще вимагає своїх жертв малярія, темну цифру годі навіть оцінити. Але її навчилися стримувати, як інші великі епідемії. Мікроскоп, а потім поступ у таких сферах, як хімія, фармакологія, зоологія, а також транспорт і адміністрування, стають інструментарієм для медицини. Те, що в XIX сторіччі населення Європи збільшилося удвоє, насамперед пояснюють зменшенням дитячої смертності, чому сприяла, зокрема, й боротьба з малярією.

Хвороба має не лише прояви, але й загальну форму. Вона має не лише причини й приводи, але також сферу й систему. Вона може повністю або частково перебувати у стані сну, при цьому жодні симптоми не проявляються. Свою назву вона заслуговує лише тоді, коли хворий відповідає на неї. Існує безліч протозоїв, багато з них є безневинними, інші — небезпечні або навіть надзвичайно небезпечні, ще інші — незамінні й благодійні. Але навіть надзвичайно небезпечні стають дієвими лише тоді, коли фізичний організм вступає з ними у взаємодію і відповідає. Саме на це спостереження спираються, особливо в периферійних зонах медицини, методи й приписи. Але байдуже, що саме в тактичному і стратегічному плані буде використано проти хвороби, — хворий залишається її слугою або її паном. Успіх, тобто одужання, власне, не є результатом суверенної дії, яку він може вчинити проти недуги.

Раніше великі моровиці розглядали як щось тілесне; вони загрожували, як зграї сарани, старі відьми, вершники-привиди; землетруси й комети провіщали їхній прихід. Чумний чоловік приносив із лісу чорну смерть у своєму капелюсі.

Не тільки хвороби як такі утворюють ціле, хвороби розглядаються як зло, що проходить через різні часи. Змінюються тільки спосіб і поле для нападів. У світі роботи вони тісно пов'язані з темпом, який зношує серце й нерви та збільшує кількість нещасних випадків. Сюди ще додають отруєння. Коли чума відступає, зростає зачумлення. І тут неможливо цілком захиститися — отрута криється у повітрі, воді, підіймається із землі, проникає в їжу. Вона приходить як випромінювання, як наркотик, як ліки й не обмежується лише матерією.

* * *