Ян Фей - Бурштиновий Меч 3, Ян Фей

Після війни в Меці кількість торговців на дорогах зменшилася. Справи готелю ставали все гіршими і гіршими. Власник готелю навіть вирішив поки що закритися.

! -

Першим, хто зайшов, був іноземець. У нього було довге темно-каштанове волосся, яке рідко можна було побачити в імперії. Обличчя в нього було дещо гарне. Хоча не можна було сказати, що в нього закохаються з першого погляду, принаймні риси його обличчя були чітко окреслені та красиві. У його карих очах світилося божественне світло, а вираз обличчя був сповнений тепла. Наче з першого погляду відчуваєш знайомість.

Позаду нього стояв вищий чоловік, який, здавалося, був його супутником. Він виглядав ще красивішим і носив капюшон. Хоча він зняв його, як тільки увійшов до будинку, відкривши своє трохи кучеряве коротке волосся, яке сягало вух. Він озирнувся з цинічним виразом очей.

?

Позаду нього стояло кілька дівчат. Сеті не могла не почуватися дивною. Хто б привів із собою стільки дівчат у цю пору року? Вона не могла не підозрювати, що це група работорговців. Однак швидко зрозуміла, що помилилася. Ці дівчата, очевидно, були не простими. Лише погляд в очі деяким з них змушував її не наважуватися дивитися на них прямо. Такий агресивний темперамент вона бачила лише з реальних великих кадрів у місті. Як вони могли бути рабинями?

.

Який дивний караван. Сеті помітив караван, припаркований біля готелю. Тільки мандрівні купці використовували цей вид каравану для подорожей до Банківського округу і назад.

.

Люди, які увійшли до готелю, були Брандо та його супутники.

.

На щастя, старий караван, який вони купили в Одинадцять Листових Містечок, благополучно прибув до місця призначення, перш ніж розвалився. Це був готель з написаною на вивісці назвою Кіт і борода.

,

Не більше ніж за десять миль від Русти ця старовинна будівля епохи Відродження стояла на березі Срібного мосту Святих Вод. Зовні він був простий, за винятком того, що був трохи пошарпаний. Фарба на вивісці та дверях сильно лущилася, а дах у багатьох місцях був залатаний. Але вікна були світлі й чисті, а на підвіконні біля дверей стояло кілька горщиків з плющем. За ними добре доглядав його господар.

Бізнес корчми здавався дуже тихим, мабуть, через його віддалене розташування. Дельфіна згадувала, що це найдальший заїжджий двір від східних воріт Рушти. Лише деякі купці, які не мали багато грошей, зупинялися тут тимчасово.

Однак саме з цієї причини вони обрали саме цей готель.

.

Усамітнення означало безпеку.

Офіціантка цього заїжджого двору насправді була гірською дівчиною. Її довге волосся було руде, як вогонь під призахідним сонцем, і він був трохи здивований. Але коли вони піднялися сходами, Сіель повернувся назад і з посмішкою сказав: Схоже, дівчинка підозріла, тому все так само, як сказала леді Сідні, наше маскування не дуже хороше.

Брандо прийшов до тями і відповів: Це те, чого я очікував.

Я думав, що вас це турбує, мій пане.

.

Мене не будуть турбувати непотрібні речі. Я просто не хочу робити непотрібні речі.

Що ви маєте на увазі під непотрібними речами? Сіель зітхнув: Давно я не чув від вас, пане мій, нове слово.

Брандо роздратовано ляснув себе по роті: Це безглузді речі.

,

У цей час римлянин, який йшов попереду, звертав увагу на їхню розмову. Звичайно, вона підслуховувала їхню розмову. Вона давно забула про свою злість на Брандо в кареті. Почувши цю фразу, вона не могла не відстати і запитала з Сіель око розплющеними очима:

?

Але як це може бути безглуздо? Якщо Її Величність нас спіймає, чи повісить вона нас на шибениці? Я чув, що дворяни так поводяться зі своїми в’язнями. Якщо це так, то маскуватися чи щось таке?

Тому що це марно. — відповів Дельфайн, що йшов поруч.

З того часу, як вона почала пити джерельну воду, шрами на її обличчі трохи зникли. Принаймні, вона вже не виглядала такою огидною. Деякі частини її обличчя навіть почали випадати, відкриваючи нову шкіру, гладеньку, як баранячий жир.

Найголовніше, що їй більше не потрібно було покладатися на інвалідний візок для пересування. Хоча у неї все ще були деякі проблеми з рухливістю, принаймні вона могла вільно пересуватися, як нормальна людина.

?

Марно?

?

Брандо кивнув: Коли ми були в дорозі, чи не зупинився Лицар, що патрулював, щоб перевірити нас, коли вони проїжджали повз нас?

?

Хіба це не добре?

.

Ключ криється в частоті. На своєму шляху ми зустріли занадто багато лицарів-патрульних. Наскільки мені відомо, такі лицарі здійснювали звичайне патрулювання по периферії імператорської столиці лише рано вранці та до вечора у звичайні дні. Це означає, що Її Величність Королева посилила охорону навколо імператорської столиці, але вона не наказала їм перевіряти плаваюче населення, що входить до Рушти.

?

Чи так це?

Так. Дельфайн кивнула, але глянула на Брандо з деяким здивуванням. Вона не очікувала, що він так добре знайомий з цим місцем. Адже багато уродженців Рушти не знали, як працює охорона навколо імператорської столиці.

,

Ширпосміхнувся, мабуть, уже знаючи відповідь на це запитання. Це означає, що гостинна Її Величність Королева впровадила метод безпеки. Здається, що вона дуже впевнена у своїх щупальцях. Вона боїться тільки, що ми не зайдемо в місто.

?

Іншими словами, поки ми в’їжджаємо в місто, вона зможе нас знайти?

Брандо кивнув: Принаймні так думає Срібна Королева.

Ромен проаналізувала те, що дізналася, і не могла не насупитися: Якщо це так, Брандо, чи повинні ми розійтися?

?

Хм?

—

Це означає, що дозвольте мені привести Брунгільду та інших до міста, щоб привернути увагу королеви. Ви з учителем Мефісто знаходите спосіб пробратися в місто, щоб врятувати Скарлетт —

Брандо не міг не відчувати гніву і веселощів одночасно. Він погладив її по лобі: Про що ти думаєш? Поки що все не так погано. Я не думаю, що Срібна Королева так скоро ускладнить нам завдання.

?

Роман квапливо затулив чоло і ухилився назад, питаючи: Чому?

—

Не знаю чому, — похитав головою Брандо і тихо відповів: — Але в мене таке відчуття, що Срібна Королева чекає, коли ми ввійдемо в місто.

, -

Після того, як сонце зайшло за обрій, завіса ночі по-справжньому огорнула Рушту. У темряві цятки світла пливли вгору і вниз, як зірки на далекому обрії. Далі по непроглядній темряві час від часу миготіли спалахи світла. Тільки ті, хто жив у Рушті, знали, що це насправді орнітоптер народу