Василь Павлович Січевський - Чорний лабіринт. Книга третя

Клим Савур — псевдо Дмитра Клячківського (1911–1945) — полковника УПА (звання присвоєно посмертно), з 13 травня 1943 по 27 січня 1944 — командир УПА, керівник СБ (служби безпеки в УПА до зими 1943). З 1943 р. — член Проводу (Правління) ОУН (бандерівців), організатор і другий — після усунення СБ ОУН(б) першого командира УПА Василя Івахіва — командир УПА. У 1944 р. йому присвоєно звання майора УПА. Після того як Роман Шухевич очолив Головну Команду УПА — призначений крайовим командиром УПА-Півночі. Член ГВШ УПА.

Керував акціями винищення польського населення на Волині. У 1944 Д.Клячківский віддав наказ про знищення етнічних росіян, які перебували в загонах УПА.

Відомий також під псевдонімами Клим Савур, Охрім, Білаш, Роман, Щур і іншими.

Zu Befehl! (нім.) — Слухаюсь!

Лев Михайлович Ребет (псевдонім Кіл; 1912–1957 рр.) — український публіцист і адвокат, один з лідерів Організації українських націоналістів. З 1934 року керівник Організації українських націоналістів ОУН в місті Стрий. У період з 1935 року по 1938 року регіональний керівник ОУН. Після проголошення Української держави у Львові 30 червня 1941 року був заступником керівника українського уряду на чолі із Ярославом Стецьком, а після перевезення останнього німецькою владою в Берлін — виконуючим обов'язки голови уряду. З 1944 року в Мюнхені, представник Української головної визвольної ради. 1945-1948- головний суддя ОУН(б) за кордоном. З 1948 року — разом з Миколою Лебедем, Іваном Бутковським і Мирославом Прокопом став одним з керівників ОУН(з), а згодом — її головою.

Зиновій (Зенон) Антонович Матла (псевдо «Дніпровий», «Святослав Вовк», «О. Львівський», «Чорний»; 1910–1993 рр.) — діяч ОУН. В 1934 році заарештований польською поліцією за участь у вбивстві поліційного агента. 28 листопада цього року засуджений до смертної кари, яка була замінена у лютому 1935 президентом Польщі на довічне ув'язнення. Вийшов на волю у вересні 1939. У 1941 представник Проводу ОУН при Південній похідній групі, крайовий провідник ОУН ПівдСУЗ у Дніпропетровську. Учасник II та III Конференцій ОУН, член Проводу ОУН. У 1952 емігрував до США.

В 1956 році в ОУН(б) відбувся розкол. Л.Ребет і З.Матла створили свою ЗЧ ОУН, а в грудні 1956 року провели конференцію, яка легітимізувала появу третьої ОУН — ОУН(з) — закордонної. В подальшому організація виступала від імені Закордонного Проводу УГВР і була найбільш «демократичною» з версій ОУН — нею видавався альманах «Український самостійник» і журнал «Сучасність», на гроші ЦРУ було засновано видавництво «Пролог».

Лопатинський Юрій (псевд.: Калина; 1906–1982 рр.) — Військовий діяч, підполковник УПА, один із командирів «Нахтігалю». З ранніх років член УВО та ОУН, шкільний товариш Р. Шухевича. З 1941 у складі військової референтури ОУН. Після Другої світової війни проживав у США. Очолював Об'єднання колишніх вояків УПА, працював в ЗП УГВР та дирекції «Прологу».

Василь Кук (1913–2007) — генерал-хорунжий Української повстанської армії (УПА). У роки Другої світової війни Кук, член Центрального проводу ОУН(б), (під псевдонімом «Леміш») очолював Східний крайової провід ОУН(б) — «Схід» і одночасно був командувачем групи УПА «Схід». У міру відступу німецьких військ зі східної України Кук опинився на Волині. Влітку 1944 року разом з рядом керівників ОУН(б) намагається створити альтернативу УГВР — НВРО (Народно-визвольну революційну організацію) — яка в кінці 1944 року була розпущена за вказівкою прихильників Шухевича. В червні — липні 1950 року після смерті Романа Шухевича зайняв посади керівника ОУН(б) на «Українських землях», голови Генерального секретаріату УГВР і Головного командира УПА, а через чотири роки був арештований КДБ СРСР. Після шести років ув'язнення він був звільнений в 1960 році у зв'язку з амністією. В цьому ж році році Василь Кук написав «Відкритий Лист В.Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав екзильні українські організації, які вели підпільну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР.

Ярослав Стецько (1912–1986) — активний діяч ОУН(б), з 1941 року — перший заступник керівника ОУН(б) С. Бандери. Відразу після нападу Німеччини на СРСР Стецько разом з С. Бандерою опинився на території СРСР. 25 червня 1941 року Стецько у своєму листі-звіті С. Бандері писав: «створюємо міліцію, яка допоможе прибирати євреїв». В тилах передових частин німецьких військ С. Бандера і Ярослав Стецько з групою прихильників 29 червня прибули до Львова, де Бандера був затриманий і повернений до Кракова. Наступного дня Стецько скликав «Українські національні збори», які 30 червня 1941 проголосили: «Українська держава буде разом з Великою Німеччиною встановлювати новий порядок по всьому світі на чолі з вождем українського народу Степаном Бандерою». Успіхи німецької армії і швидке просування на схід з середини вересня 1941 стали приводом для Гітлера відмовитися від ідеї появи «української держави». До найбільш активних учасників ОУН(б) у Генерал Губернаторстві були застосовані репресії. Стецька і Бандеру, які неодноразово намагалися письмово пояснити свою позицію нацистському керівництву, було поміщено в центральну Берлінську в'язницю і в кінці 1941 — на початку 1942 було переведено в спеціальний корпус на території концтабору Заксенхаузен, де вже перебували різні політичні персони. Після падіння III Рейху ОУН(б) швидко знайшла загальні інтереси зі спецслужбами Англії і США. У грудні 1944 року Стецько очолив Антибільшовицький блок народів, з 1968 року очолював Провід ОУН(б).

Табори переміщених осіб або Табори Ді-Пі (з англ. Displaced Persons, скорочено: D.P., а в трансліті: Ді-Пі) — скупчення «переміщених осіб» на території Західної Німеччини й Австрії, окупованих з 1945 американськими, британськими й французькими