Олег Євгенович Авраменко - Первісна. У вирі пророцтв

напівдорозі відчув, що контроль над захисним плетивом вимагає від нього дедалі більше сил. А точніше, майже всі його сили йшли на стримування темної енерґії, яка тут здавалася аґресивнішою. Чи то пак — саме такою, якою й мала бути…

Осяяний раптовим здогадом, Шимас рвучко зупинився.

— Леді Ріано, зачекайте трохи. Я хочу дещо перевірити.

— Що перевірити? — запитала вона, не обертаючись і продовжуючи дивитись у тому напрямку, де мав бути мис Увах.

— Зараз. Хвилиночку.

Шимас повернув назад і невдовзі переконався, що з кожним кроком йому стає легше. І це не було самонавіювання, це був об’єктивний факт.

— Там нічого немає, — гукнув він Ріані, коли шворка між ними натяглася. — Ми лише віддаляємося від того, що шукаємо. Повертайтеся.

— Ви певні?

— Так, певен. На всі сто відсотків.

Коли Ріана підійшла, Шимас розповів їй про свої спостереження. А для наочної демонстрації створив у повітрі перед собою світлову кулю, в яку вклав усі вільні від стримування темної енерґії сили, зробив кілька кроків углиб Тиндаяру й продемонстрував, як вона тьмяніє. Оскільки Ріана йшла разом з ним, це не було наслідком зменшення впливу її Іскри на довколишній простір. Це з очевидністю свідчило про маґічну неоднорідність самого простору.

— Дивовижно, — сказала вона. — А я нічого не відчуваю.

— Можливо, це через те, — припустив Шимас, — що ваша Іскра самостійно компенсує вплив темної енерґії. Наскільки мені відомо, жодна відьма не має влади над повною силою своєї Іскри, якась її частина завжди залишається поза контролем.

— Мабуть, ваша правда, — погодилася Ріана. — Велика сила має й свій зворотний бік. Наразі це призводить до втрати чутливості… То де ж ви найкраще почувалися?

— Там, де ми ввійшли. Під Драконячим Гніздом. Треба ще перевірити інші напрямки, але чомусь мені здається, що найменша аґресивність темної енерґії буде саме в тому місці.

Так воно, зрештою, й виявилося. Шимасова маґічна куля найяскравіше світилася біля самої хрестовини, може, на якийсь фут південніше від неї, що приблизно відповідало ґеометричному центру западини. Проте через істотну різницю в масштабах між земним світом та Тиндаяром така оцінка була вкрай неточною.

— І що ж воно таке? — вголос міркувала Ріана. — Вплив драконячих кісток?.. Ні, виключено. Їхня сила велика, але пасивна; власне, це просто залишки колишньої сили, дія яких не може сягати крізь світи. Джерело цієї аномалії має бути десь ближче.

— Якщо під нами, — зауважив Шимас, — то тут ми нічого не вдіємо.

Минулого разу Ріана пробувала скерувати свою відьомську силу на ґрунт Тиндаяру. Він піддався лише на пару дюймів, а потім став жадібно поглинати її, мов губка, і величезна кількість маґії просто розчинилася без сліду. Ріана, хоч і знала про це з давніх відьомських літописів, була украй вражена таким результатом. Згодом вона пояснила, що деякі сестри розглядають цей факт, як одне зі свідчень на користь гіпотези про спорідненість Китрайла з диннеші. Мовляв, Ан Нувін не відторгає відьомські чари, оскільки його господар походить із Ґвифіну, а тому здатний ними живитися. Шимас почасти розумів її розгубленість, бо й сам не дуже вірив у реліґійні казочки про бунтівного диннеші, який із заздрощів повстав проти Творця. Але водночас він досить скептично ставився й до твердження мінеганської доктрини, що Ворог є локальним уособленням якогось там Абсолютного Зла…

— Не думаю, що під нами, — сказала Ріана. — Швидше, десь там. — Вона закинула голову і пильно вдивилась у густу, в’язку, непроглядну темряву над ними. — Тільки як це знайти, коли я нічого не відчуваю?

З її долоні вихопився тонкий промінь білого світла. Він заструменів угору, трохи відхиляючись то в один бік, то в інший у пошуках правильного напрямку. Та, схоже, все було марно.

— От що, професоре, — врешті мовила Ріана. — Я пропоную вдатися до м’якої форми чаклунсько-відьомської взаємодії. Під’єднайтесь до мого сенсорного плетива і спробуйте керувати променем. Можливо, у вас щось вийде.

— Гаразд, спробую.

Для більшої певності, Шимас утворив відразу сім ниток усіх основних маґічних кольорів і спершу вплів у Ріанині чари найслабшу з них, червону. Коли все вдалося, він став по черзі під’єднувати наступні нитки, і до нього почала перетікати відьомська сила. Вона була чужа, холодна, незбагненна, але водночас така пронизливо чиста й довершена, що Шимасові аж подих перехопило. Ця сила дарувала йому відчуття повної захищеності від будь-якого зла — і зовнішнього, і внутрішнього; вона прояснювала розум, розкривала перед ним нові, досі приховані обрії, під її впливом думки ставали чіткими й гострими, мов лезо бритви. Тепер Шимас розумів, чому деякі чаклунки ладні миритися з нестерпною вдачею відьом, їхньою зверхністю та пихою, лишень би мати змогу бодай зрідка торкатися цього крижаного, але життєдайного джерела…

Керувати Ріаниними чарами виявилося навдивовижу легко, бо вони були добре впорядковані й не містили ніякого сміття — кожна, навіть найтонша маґічна нитка не була зайвою, а мала своє призначення, гармонійно сплітаючись із усіма іншими в досконале мереживо. Попервах Шимас досліджував горішній простір навмання, та невдовзі вловив закономірність у тому, як змінюються вібрації семи його ниток, вплетених у сенсорні чари Ріани, і дуже повільно та обережно став зміщувати промінь по спіралі, поки не досягнув точки, де ці вібрації були найслабшими.

— Ось цей напрям, — сказав він, зафіксувавши його. — Тут я докладаю найменше зусиль.

Не наважуючись навіть ворухнутися, Ріана посилила інтенсивність променя, і він став потроху вгризатися в загадкову субстанцію, що лежала між двома світами — земним та підземним.

— Не бачу іншого варіанту, — пояснила вона Шимасові. — Я й далі нічого не відчуваю. Але буду вкрай обережна.

Так спливло кілька хвилин. Тонкий промінь повільно пробивався вгору, а Шимас контролював його напрямок. Аж раптом Ріана зупинилася.

— Ну, нарешті, відчула! Це якась особлива маґія, вона справді пригнічує темну енерґію, робить її інертною, пасивною.

А от Шимас ніякої маґії не відчував, йому давалися взнаки лише