Наомі Новік - Відірвана від коренів

Я встала, струшуючи заціпеніння. Я знала, що вона була правою. Я відчувала це. Король, крон-принц, тепер принцеса. Вуд хотів убити всіх, Алеш, короля, чарівників Пільни… Я подивилася на мертвих солдатів у формі Росі. Марек знову звинуватить Рось, так як він повинен буде це зробити. А потім надіне корону і поведе армію на схід, і після того як уб'є там стільки людей, скільки зможе, Вуд поглине його теж, і він покине країну, яку будуть роздирати протиріччя, зі знищеною лінією королів.

Я знову була у лісі, під гілками, і чиясь холодна ненависна присутність спостерігала за мною. Миттєва тиша в кімнаті була тільки паузою у його диханні. Кам'яні стіни і сонячне світло не були для нього перешкодою. Очі Вуда бачили нас. Вуд був тут.

Ми оділися в порвані плащі, які зняли з мертвих охоронців і подалися звідти, наші подоли залишали сліди крові на підлозі позаду нас. Я засунула меч Алеш в його дивне невидиме місце, HatoL відкривав кишеню в просторі і ховався там. Кася несла маленьку дівчинку, а я тримала руку Сташека. Ми спустилися вниз по сходах вежі, повз садок, де два охоронці в коридорі покосилися на нас, спантеличені і нахмурені; ми поспішили в інший поворот, швидко, і увійшли у вузький коридор на кухню, де ходила прислуга. Сташек спробував відірватися від мене.

— Я хочу до мого батька! — сказав він тремтячим голосом. — Я хочу до дядька Марека! Куди ми йдемо?

Я не знала. Я була тільки в пошуку; все, що я знала, що нам потрібно втекти. Вуд розкидав занадто багато насіння навколо нас; воно тихо лежало в паруючій землі, але тепер воно проросло. Ніде немає безпеки, коли зараження жило навіть в замку короля. Принцеса хотіла відвезти дітей до своїх батьків, до Гідни на Північному морі. Океан ворожий до зараження, казала Алеш. Але у Гідні також були дерева, і Вуд буде переслідувати дітей аж до берега.

— До вежі, — сказала я. Я не планувала говорити це; слова вилетіли з мене, як крик Сташека. Я бажала стабільності бібліотеки Серкана, слабого запаху спецій і сірки у лабораторії; блискучих вузьких коридорів, чистих ліній і порожнечі. Вежа стояла висока і самотня біля гір. Вуд не зможе там закріпитися. — Ми їдемо до вежі Дракона.

Деякі зі слуг сповільнювалися, дивлячись на нас. Була біганина кроків на сходах. Потім з найближчих сходів до нас крикнув охоронець,

— Ей ви, там!

— Тримайся за мене, — сказала я Касі. Я поклала руку на стіну замку і зашепотіла. Ми вийшли прямо на городи, де один садівник стояв на колінах з брудними руками. Я побігла між рядами капусти зі Сташеком, який тепер без заперечень біг за мною, його підганяв страх; Кася бігла за нами. Ми досягли зовнішньої стіни з важкої цегли; Я провела їх через неї. У замку почав дзвеніти двін, уже позаду нас — ми з'їхали по крутому схилу, тягнучи за собою гори бруду, до Вандалуса, який тік нижче.

Течія мчала швидко і глибоко, огинаючи замок, залишаючи місто позаду і повертаючи на схід. Високо над нами в небі скрикнув мисливський птах, сокіл літав широкими колами навколо замку: невже це Соля шукає нас? Я знала кілька заклинань затуманення: але всі вони вилетіли з моєї голови. Замість цього я скрутила кілька ниток, вирваних з плащів, перетворила їх у дві мотузки, нарвала трохи очерету і зв'язала у двох місцях. Потім кинула купу на берег, наполовину у воду, і накинула на нього магію. Очерет виріс у довгий, легкий пліт, і ми видерлися на нього. Річка одразу втягла його в течію і понесла нас вперед, вируючи біля скель по обидва боки каналу. Над нами почулися крики, охоронці на стінах замку помітили нас.

— Лягате! — крикнула Кася, штовхнула дітей ниць і накрила своїм тілом. Охоронці випустили по нас стріли. Одна пронизала її плащ і упала. Інша приземлилися поруч зі мною і застряла в очереті, тремтячи. Я вирвала пір'їни з її оперення і підкинула у повітря. Вони пам'ятали, ким колись були і перетворилися у хмару птахів, які закрутилися зверху, сховавши нас від лучників на кілька хвилин. Я провела по сторонах плота руками і викликала до життя чарівництво Яги.

Ми полетіли вперед. В одну мить замок і місто розмилися і відійшли назад і в сторону, перетворившись у дитячі іграшки. Ще через секунду вони зникли за поворотом річки. На третю секунду, ми вдарилися до пустого берега річки. Мій пліт з очерету розвалився і ми плюхнулися у воду.

Я упала. Вага мокрого одягу тягнула мене вниз, в каламутну воду, світла пляма розмивалася вище мене. Хмара спідниці Касі опускалася поруч зі мною. Я вирвалася на поверхню, сліпо шукаючи, і знайшла маленьку руку, за яку вхопилася: Сташек іншою рукою тримався за корінь дерева. Я підтяглася, кашляючи, і зуміла стати ногами на дно.

— Агнешка! — покликала Кася; вона тримала Марішу в руках.

Ми пішли через м'яке мутне багно, ноги Касі робили прохід у ньому, з кожним кроком продовжуючи колію у багнюці, яка повільно заповнювалася водою позаду неї. Нарешті я змогла опустилася на брудну траву. Я тремтіла від магії, яка хотіла виплеснутися з мене в кожному напрямку неконтрольованим потоком. Ми рухалися дуже швидко. Моє серце калатало, все ще перебуваючи під дощем стріл, все ще у відчайдушному польоті, а не на тихому багнистому березі річки з водяними брижами, які ми створювали, коли бруд одночасно обливав наші спідниці. Я так довго була всередині замку, серед людей і кам'яних стін, що берег річки здавався майже нереальним.

Сташек сів на купу поруч зі мною, його маленьке серйозне обличчя