Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Публіцистика » Холодний Яр 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Холодний Яр" автора Юрій Юрійович Городянин-Лісовський. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 131
Перейти на сторінку:
не мав права вам сказати, та коли так склалося, що ви на нас засіли, то треба запобігти, щоб не було жертв. Прошу вас — не стріляйте, як загін надійде. Переговоріть з начальником. Звідти стріляти не будуть. Найкраще — пошліть мене, я йому все виясню.

На дорозі почувся хід других саней. Кулеметчики побігли з наготовленими рушницями до завороту. «Знайомий» усміхнувся:

— Це теж наші. Без зброї. Загін надійде приблизно за годину.

Зв'язали ще двох «немісцевих«. Ще є час. Їду до Хмари, а з ним разом до Чорноти і Загороднього. Порадившись, зміняєм плян. Оточувати і атакувати — все таки, в замішанні, може хтось утекти в ліс. Краще, як загін «батька» в'їде між наші лави, я піду із «дядьком» на переговори до «Вернигори» і запропоную до вияснення справи здати зброю.

Вернувшись, наказую розв'язати «знайомого» і відводжу його набік.

— Кажіть просто — чому ми маєм не стріляти по банді?! Тільки не беріть нас на жадні «фокуси», бо втекти ні вам, ні тим вже не вдасться. Сімсот кіннотчиків стоїть з обох боків у лісі, а з будьоновцями — жарти погані.

— Я вам скажу. Тільки прошу вас не згадувати про те начальникові. Тільки він має право те говорити, нам заборонено під страхом розстрілу. Ми — ніяка банда, тільки особливий загін Вучека по боротьбі з бандитизмом. Жупани, прапор — то тільки маскарада, приманка на бандитів.

Роблю заклопотану міну.

— Ну, бачте, може воно і так, але нас вислав штаб дивізії зліквідувати власне банду Вернигори.

— То непорозуміння.

— Можливо. Зараз я поговорю з комполка.

Відводжу «дядька» до тачанки. За кілька хвилин вертаюся.

— Справа така. Підете зо мною назустріч вашому начальникові пояснити йому справу і скажемо, щоб загін склав зброю. Відведемо вас до штабу дивізії — хай там роблять, що хотять. На себе брати відповідальности не хочемо.

— Та хай вже й так. Кажу, тільки — аби без жертв обійшлося. Бо і вас за те не похвалять.

— Чи загін висилає вперед роз'їзди?

— Переважно ні. Пощо? Чотири агенти ще звечора вперед поїхали. Ну і ми вперед виїхали. А двічі стільки агентів тил та боки охороняє, — додає задоволене агент, мовляв, бач як у нас добре поставлено!

За півгодини у лісі почулася пісня кінноти «Ой гук мати гук». Тачанки наготовили кулемети. Як загін наблизився, виходжу з агентом до завороту дороги. Вглядівши нас, начальник спинив відділ і під'їхав до нас з незадоволеною міною.

Спитав:

— Що сталося, Лисий?

Агент рухнув бровами і руками.

— Сталося непорозуміння, товаришу начальник. Будьоновці приняли нас за банду, ну і... прислідили. Тепер ми оточені — сімсот кіннотчиків у лісі. Кажуть, щоб ми здали зброю, до вияснення.

»Вернигора» глянув по лісі.

— Як оточені?

Прикладаю руку до шапки:

— Так є — оточені. Прошу переконатися.

Закладаю в рот пальці і посилаю в ліс умовний свист. Начальник вилаявся і зліз з коня.

— Чи не можна б без комедій?! Ви хто такий?

Витягаю документ.

— Адьютант 84 кавполка.

— До ста чортів! Та ж ви у Криму недавно були!

— Були. Тепер вся 11 дивізія вийшла на Махна і ліквідацію банд.

— Так от що, товаришу. Як бачу — то мій агент вже вам щось трохи пояснив. Не потребуєте тягнути сюди червоноармійців, щоб потім непотрібно язиками плескали. Ось мій документ. Я уповноважений ВУЧЕКА — Алов. Можете переглянути і можемо собі порозумітися — кожний в свою дорогу.

Поміж деревами виткнулися перші кіннотчики наших лав.

Загін заворушився. Начальник нервово глянув на своїх.

— А чорт! Я й забув! Сєнька! Саринь на кічку! — Раз-два! За коротку хвилину дванадцять добровольців з останньої стоянки були обеззброєні і пов'язані. Начальник крикнув своїм злізти з коней і стояти спокійно.

— Це я сказав пов'язати бандитів, що пристали до мене. Отже, товариш адьютант, ви зробили дурницю. Та пропало. Де командир полка?

Під'їхав Хмара. Передаю йому документ Алова і поясняю в чому справа. Хмара пхикає.

— Документ... Що документ?! У Махна он кожний бандит має документ, що він чекіст.

Алов нахмурився.

— Числіться з словами, товаришу! Це вам нічого не каже? — ткнув пальцем у якусь формулку із літер і цифр на ріжку посвідчення.

— Ні. Не каже.

— Ну, звичайно, до Криму хіба вам не вислали і мене, ідіоти, не повідомили про вас, щоб порозумітися.

— Ну, коротше — як ми із цього положення вийдемо?

— Здайте зброю, відведем вас до штабу дивізії, — якщо ви дійсно чекісти, а не бандити — там вас відпустять. Я відповідати за вас не хочу, приказ маю — і його виконую.

— А де штаб?

Хмара назвав село.

— Але ж учора там не було ніякого штабу! Про вас то я вже знав.

— Штаб сьогодні мав туди перейти.

— Але попереджую, товаришу комполка, що ви без потреби нас розшифровуєте і напевно будете за це покарані.

— Я маю наказ. Прошу сказати відділові, щоб здали зброю, бо накажу роззброїти силою.

Наша лава вже щільно оточила відділ і тримала рушниці напоготівлі. Алов дав наказ скласти зброю.

Поки наші хлопці злізали з коней, відбирали зброю і обшукували чекістів, питаю Алова, як він, росіянин з прізвища, такі промови у селах по «хахлацьки» висмалював.

— То вас нічого не обходить. Я для вас Алов — і тільки. У мене всі хлопці, — додав по хвилині, — по українські говорять. Тут, товаришу, самий «цвіт«! З цілої України ВУЧЕКА найвірніших комуністів позбирала. Матроси... Шахтарі...

Чекісти вже були роззброєні. Хмара попросив у Алова зброю. Зняв козацьку шаблю, витягнув із-за зеленого широкого пояса поверх жупана мавзер. Витягнув із кишені бравнінг, Хмара крикнув до хлопців, щоб пов'язали всім руки. Алов скипів:

— Пощо?! Що, ви думаєте нас пішки гнати, чи що?!

— Ні. На коні вас висадимо. Ви арештовані — прошу підпорядковуватися! Руки назад!

Спробував було сперечатися, та побачивши під носом дула револьверів, дав зв'язати руки.

— Ви ще пожалієте... — Просичав багровий від злости.

— Можливо — буркнув Андрій, стягаючи руки агентові, що вів переговори. — Ну — готово! Вивести набік добровольців і розв'язати їм руки! — крикнув вже по-українському.

Алов зніяковів.

— Тож бандити!

— Для кого бандити — для нас свої.

— Що за дурні жарти?!

— Звичайні собі партизанські жарти. Маємо честь представитися, «батьку Вернигора«: Хмара... Загородній... Чорнота... Залізняк...

1 ... 115 116 117 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодний Яр"