Єжи Едігей - Зарубіжний детектив

— Мені б хотілось, щоб ви повірили у наше добре до вас ставлення. Давайте зробимо так. Зараз ви одна підете додому і самі принесете нам цей пакет. Розкриємо ми його тут, у нас. Якщо там не виявиться грошей, а будуть тільки якісь креслення чи опис винаходу, я обіцяю не читати і повернути їх вам. Слово честі.

— Я… Я й насправді не знаю, що знаходиться у тій папці, — пробурмотіла Ягода. — Я ніколи не заглядала до неї. Я поклялась Павлу, що ніколи не загляну до неї і нікому її не віддам.

— Ви й не віддасте, ви самі її розкриєте, ось у цій кімнаті. Якщо в ній виявляться гроші, здобуті злочинним шляхом, самі розумієте, їх необхідно повернути законним володарям.

Знову запанувала тиша. На цей раз її перервала дівчина:

— Я вірю вам, пане майор. Зараз я принесу цю папку.

— Для безпеки вас супроводжуватиме один з наших співробітників. У цивільному, звичайно.

Ягода вийшла із кабінету. Поручик Смульський збуджено вигукнув:

— Наша взяла! Зараз вона принесе ці гроші.

— Ми б і так знайшли їх під час обшуку. Адже дівчина ні в чому не винна, до пограбування вона напевне не причетна, нічого не знала про нього. Я радий, що вона згодилась на мою пропозицію, мені б не хотілось її заарештовувати.

— А як ви здогадались, що гроші в неї? — допитувався поручик.

— Досвід, — скромно відповів Качановський. — І я був колись молодим…

Через півгодини Ягода повернулась, за нею йшов її охоронець. Дівчина поклала на стіл досить обшарпану папку.

— Ось вона. Я ніколи не чіпала її і не заглядала туди.

— Розгорніть, будь ласка.

Ягода Олесяк розгорнула папку і витягла з неї тонкий пакет з сірого паперу, перев’язаний шпагатом і запечатаний червоними сургучевими печатками.

— Як ми й домовлялися, — сказав Качановський, — ви самі розкриєте цей пакет. Якщо там схеми і креслення, ми не будемо їх оглядати. Ось візьміть ножиці.

Дівчина розрізала шпагат і відірвала печатки. Розгорнула сірий папір. У ньому були якісь папірці. Коли вона взяла їх до рук і почала розглядати з обох боків, присутні побачили, що це шестипроцентні бони Державного банку. Ягода вперше в житті бачила такі гроші, і їй довелось кілька разів прочитати написане на них, аби зрозуміти, що вона тримає в руках ціле багатство.

Поручик Смульський узяв бони і уважно перелічив їх: рівно сто шістдесят. По десять тисяч злотих кожна — в сумі це складало мільйон шістсот тисяч злотих. На сто тисяч менше ніж передбачав майор Качановський, Павел Вигановський виявився більшим марнотратником.

— Ну ось ви й побачили, як виглядає винахід Павла Вигановського, — звернувся поручик Смульський до дівчини. — Хочете перерахувати суму?

Ягода Олесяк не відповіла. Ридання душили її. Чи оплакувала вона колишнього нареченого, чи свої незбутні надії? Людина, яку вона так кохала, котрій так безмежно вірила, виявилась негідником! Ніхто з присутніх — ні офіцери, ні співробітниця міліції, яка була віком трохи старша за Ягоду, — не намагалися її заспокоїти. Чим зарадиш у такому горі? Його можна тільки виплакати.

Коли дівчина трохи заспокоїлась, було складено протокол, згідно з яким Ягода Олесяк звернулась у міське управління міліції із заявою, що Павел Вигановський передав їй на зберігання пакет. Вміст пакета їй невідомий. Цей пакет переданий нею в управління.

Розділ дванадцятий

ЗНАЙТИ КРАВЦЯ

Знову, всоте переглядаючи матеріали справи, майор Качановський подумав про те, що до цих пір залишається нез’ясованим, чи був один із злочинців міліціонером, чи тільки носив мундир міліціонера.

Слідство у справі про убивство Павла Вигановського було об’єднано з слідством про викрадення семи мільйонів. В обидвох випадках злочинцями були два хлопці. Тут щось криється.

Убивці повинні були провести у Познані як мінімум два дні. У перший день після приїзду вони відвідали Вигановського і пробули допізна на його квартирі. І тільки наступного дня поїхали разом з Павлом на прогулянку. З вілли докторші Вартецької вони відправились близько десятої ранку. До Корніцьких лісів, де було знайдено тіло Вигановського, можна добратися за годину.

Для того, щоб убити, часу багато не треба. А ось для того, щоб перенести або перевезти тіло Вигановського подалі в ліс, заховати в кущах, наламати гілок і прикрити ними труп, могло знадобитись й дві години.

Майор Качановський не сумнівався, що убивцями Павла були ті самі двоє молодих людей, які викрали машину з грішми. Виходить, один з убивців є той самий міліціонер. Обидва бандити напевне живуть у Варшаві або її околицях — адже вони повинні бути добре знайомими Павлу Вигановському, інакше він не ризикнув би піти з ними на злочин.

Корнік не зв’язаний з Варшавою прямим сполученням. Тому, здійснивши убивство, злочинці повинні були повернутися до Познані. Найвірогідніше, на автобусі, адже познанська міліція встановила, що четвертого березня жодне таксі не відвозило двох молодих людей із Корніка до воєводського центру.

За розрахунками Качановського виходило, що злочинці повернулись до Познані не раніше другої години. Найближчий поїзд до Варшави відходив о п’ятій, виходить, у Варшаві вони могли бути під десяту вечора. Якщо убивцею Вигановського був міліціонер, він повинен бути відсутнім на службі два дні: третього і четвертого березня.

Припустимо, він міг бути у відпустці, на лікарняному, домовитися з начальством про заміни, взяти відгули… Але все це піддається перевірці. Справу полегшувала одна обставина: і службовці надажинського заводу, в яких викрали машину з грішми, і господарка вілли у Познані, котра також бачила їх, стверджували, що злочинцям було не більше двадцяти двох — двадцяти трьох років.

За наказом полковника Немироха всі до одного відділення міліції у величезному Варшавському воєводстві (йдеться про територію ще до нового адміністративного поділу) зобов’язані були подати в міське управління відомості, хто з міліціонерів і з якої причини не був на службі третього і четвертого березня.

Цей наказ, звичайно, не викликав ентузіазму серед працівників охорони громадського порядку, а проте був виконаний швидко й чітко.

На велике задоволення полковника Немироха і велику радість майора Качановського, наслідки виявились негативними: це був вагомий доказ того, що особа, яка вчинила злочин на автостраді шостого вересня, не була співробітником автоінспекції, за якого себе видавала, і взагалі працівником міліції.

Тоді виникає нове запитання: де злочинець роздобув мундир?

Звичайно, він міг позичити його у брата або іншого родича, який служив у міліції. Міг купити у вдови померлого міліціонера. Міг узяти напрокат або вкрасти у костюмерній якогось театру. Однак, поскільки мундир був абсолютно новий і, як підмітила касирка Христина Палюх, дуже