Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

***

Поселення на Людожерському перевалі зустрічає їх густим зимовим вечором. На відкритому просторі все навкруги ще сильніше засипає снігом. Пенсі прикладає долоні до чола і намагається розгледіти бодай щось у білій пелені. Утім, перший же будинок дає їй вірний натяк, де саме вони вийшли з лісу. Вона довгі роки ходила цими вулицями, і не впізнати їх неможливо. Фалетанотіс швидко накидає на плечі куртку й натягує шапку. У людському поселенні він крокує слід у слід за Пенсі, зовсім як мала дитина, майже наступаючи їй на п'яти.

— Ти обіцяла мені захист, — він нагадує, озираючись на всі боки. І нехай навколо лише суцільний снігопад, здається, те, що він пережив півроку тому після того, як його спіймав у клітку Тоннор, забудеться не скоро. Пенсі киває. Це входить у їхню домовленість: він веде її на Людожерський перевал, вона проводить їх через поселення і розбирається з людьми.

— Тобі точно туди треба? — спочатку він навіть поривається зачекати на Пенсі будь-де у лісі.

— Так, але ми зайдемо всього лише в одне місце. У такий час навряд чи там хтось ще не спить, крім господаря. Це важливо — чутки й останні карти стежок, — вона ж навпаки впевнена, що ніхто тут Фалетанотіса не скривдить. Людожерський — особливе місце.

— Вірю. Тобі, — злегка нахиляє голову руїнник, але водночас сильніше натягує шапку на лоб, ховаючи дейд.

Сніг більше не заважає, Пенсі вперто перебирає ногами, намагаючись не завалитися на бік. Про підходящі снігоступи вона якось не подумала, а старі, які обійшли увесь Людожерський, згинули в мандрівці за відерсом. Але, хто знає, можливо, в пана Лежича щось подібне валяється у коморі?

Його нічліжку вона знайде і з заплющеними очима, навіть відчуття напрямку не потрібне. Пенсі несміливо торкається темних дерев'яних дверей, щільних і важких. Багато разів вона прошмигувала між чиїмись руками так, щоб двері не прихлопнули її. Багато днів провела в крихітних кімнатках на другому поверсі, натягуючи теплу ковдру по шию, вдивляючись у темряву, білий сяючий сніг і похмурий глухий ліс за вікном. Багато разів приходила назад, ледь переставляючи ноги після невдалого полювання, і слухала в тиші, як скаржиться від голоду живіт. А ще з'їла чимало тутешньої каші з м'ясом та випила незчисленну кількість кухлів гарячого молока з медом. Пенсі посміхається: здається, вона навіть скучила за цим жахливим місцем.

Двері зі скрипом піддаються, Пенсі балансує, намагаючись їх витягнути, відчинити. Вона б'ється, поки за справу не береться Фалетанотіс: йому взагалі не складно притримати і три таких двері. Наступної миті вона чує різке клацання серед одноманітного завивання вітру. Пенсі одразу ж застигає на порозі і показує жестом «не рухайся» Фалетанотісу.

— Пане Лежичу, ви чого вогнестрілом тичете? — обережно запитує вона. Раніше господар нічліжки ніколи не тримав зброї і не вмів нею користуватися. Що ж змінилося на Людожерському перевалі за ті роки, що її не було?

— Предки! Пенсі, дівчинко, невже це ти? — пан Лежич метушливо відкладає зброю на стійку, швидко для такого масивного тіла підходить до неї і від всього серця обіймає. — Скільки років тебе тут не було! Я все стежив за новинами, думав, чи з'явишся колись. Але чого б тобі тут з'являтися, якщо дім є і на хліб з маслом вистачає. Адже так?

— Усе сталося так, як ви казали, — від щирого серця посміхається йому Пенсі. — І дивності я знайшла, і на користь собі застосувала. Будете в бік столиці їхати, завітайте до Тамарі, покажу вам свій дім і господарство.

— Ото добре, ото правильно, — киває пан Лежич і дивиться над її головою. — А це твій...

— Це друга частина мого загону, — жестом вказує вона руїннику увійти всередину. Той якщо й сумнівається, то не показує своєї невпевненості.

— Не питаю, як ти на перевал піднялася. Це ті дивні камені, що про них всі кажуть, так?

— Ось, дивіться, — простягає вона пану Лежичу жар-камінь. — Краще ви мені розкажіть, чого це раптом вогнестріл до рук взяли. Від роду не бачила при вас зброї. Що тут сталося?

— Дивні речі відбуваються, дівчинко. Я б сказав, що почалось те того року, як той вишкребок Тоннор і відерс втратив, і загін свій занапастив. Я ні слова йому не сказав, ти не думай! І вистачило ж вдачі знайти той відерс, най би йому луснути! Але саме тоді й затряслася земля. Кілька тижнів не припинявся цей жах.

— Як саме затряслася? — Пенсі розуміє, що ці землетруси якось підозріло виглядають. Особливо через те, що поблизу від місця, яке постраждало, завжди десь вештається Алар Тоннор. А може, це й не збіг? А може, знайшов щось Тоннор у руїнах? Могли ж бути у каренів дивні прилади, що вміють трясти землю?.. 

— Що тоді було, страшно і розповідати! І тарілки в посудній шафі гриміли, і п'яні постояльці зі сходів падали, руки-ноги ламаючи. В поселенні та тряска всіх налякала, але нічого не зруйнувала. Але що відбувалося у лісах... — пан Лежич хитає головою і заходить за стійку. Його руки одразу тягнуться до посуду: протерти, переставити. Звичні дії, щоб заспокоїтися. — Пощастило, що то був кінець сезону. Мисливці вже не заходили занадто глибоко в хащі, і багато хто зміг повернутися неушкодженим. Частину стежок було знищено, дивності як сказилися, нападали на все, що побачать. Земля під ноги кидалася і під ногами ж провалювалася... Страх, та й годі.

— Але з того часу більше земля не тряслася?

— Ні, тижнів зо два чи більше так було, якраз і перевал за той час відтанув. Першого ж дня багато хто побіг звідси від страху. А потім все припинилося так само раптово, як почалося. Більше не повторювалося. Але Людожерський перевал відтоді став іншим, дівчинко, зовсім іншим, — засмучено хитає головою трактирник. — Ліс і без того був небезпечний, а тепер ще й не прохідний. Деякі стежки так і не відновили. А ще мені здається, що вулицями поселення ходять не тільки мисливці, а й інші — невідомі перехожі, незнайомі мені. Ніхто звісно ніколи не рахував, скільки і коли сюди прийшло мисливців чи торговців, але ваших все ж таки видно… А тут бувають такі, дещо підозрілі перехожі... Посеред зими, наприклад, з'являються на вулицях і дивляться навкруги ніби вперше все бачать. У вікна заглядають, ні з ким не розмовляють, людей цураються. Наче одягнені як всі, але…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍