Кейт Фокс - Спостерігаючи за англійцями

«туго» йшла наука. Дівчата зі середнього класу вмерли б від сорому. Щоправда, звичаї потроху змінюються, особливо серед нижчих та менш заможних прошарків верхівки, чиї діти зараз змушені конкурувати з вихідцями із середнього класу з університетськими дипломами в кишені. Під час року-на-паузу пани, та навіть і аристократи з королевичами, наприклад, Принц Вільям, тепер соціалізуються, вчаться співпраці та порівнюють, кого більше покусали комарі, у товаристві підлітків із середнього класу десь на краю світу.

Побутує думка, що після року-на-паузу підліток, до якого класу він чи вона не належали б, здобуває досвід і повертається додому зміненим, соціально свідомим, надійним дорослим індивідом, готовим до тяжких випробувань і непосильної відповідальності, що несе їм життя в університетському гуртожитку, де треба самому собі прати і час від часу відкривати банку консервованої квасолі, коли, повернувшись з пабу, застанеш їдальню зачиненою. Студенти першого курсу, в яких «позаду рік перерви» вважають себе кращими — дорослішими і мудрішими — за тих, хто прийшов в університет «одразу після школи». Вони самовдоволено говорять про те, наскільки старшими вони себе почувають на фоні незрілих дітваків, які не взяли рік-на-паузу.

У деяких менших привілейованих прошарках англійського суспільства, аналогом до року-на-паузу є відбутий термін ув’язнення у в’язниці чи виправній колонії для неповнолітніх. По часу він припадає приблизно на той самий період, що й «вільний рік», і в тих колах вважають, що він формує характер і сприяє змужнінню. «Випускники» таких закладів також часто демонструють зневажливе презирство до своїх необізнаних дитинячих однолітків, які не мали такого досвіду дорослішання. Власне, вслухавшись у тонкощі «крутої» вимови та жаргону, можна зауважити дивовижну подібність у манері висловлюватись тих, хто побував «на зоні», і тих, хто пережив «рік свободи».

Студентські ритуали

Тиждень першокурсника

Після свята вісімнадцятиліття, випускних іспитів і «випробування» роком-на-паузу (не обов’язково, але ймовірно) привілейована молодь, яка вступає до університету, проходить через ще один ритуал — Тиждень першокурсника. Цей ритуал посвяти відбувається за класичною моделлю ініціації, описаною ван Генепом, і складається з трьох етапів: прелімінальної сепарації, лімінального переходу / маргіналізації та постлімінальної інкорпорації. Новачків спершу роз’єднують із сім’ями, забирають зі звичного оточення і позбавляють попереднього школярського статусу. Більшість першокурсників приїздить до університету з мамою або татом, а то й з обома, в автівці, напханій речами з попереднього, старого, життя (одягом, книжками, компакт-дисками, ковдрами, улюбленими подушками, плакатами, світлинами, плюшевими ведмедиками) і речами спеціально придбаними для нового життя (новесенькими чайником, горнятком, мискою, тарілкою, ложкою, рушником і т. д.).

Тільки-но все це добро вивантажується, батьки враз обертаються на незручний тягар і новоспечений студентик безцеремонно поспішає їх спекатись, запевняючи, що «так, так, все буде гаразд. Ні, не треба мені допомагати розпаковуватись, я сам. Не метушись, окей? Так, завтра зателефоную. Так, добре. Бувайте, ну все, бувайте…». Новачкам, може, й лячно і навіть хочеться плакати від думки про розлуку, але вони знають, що без цих слів розставання не буде правильним — насправді, зовсім не крутим — треба ж продемонструвати крутизну перед першокурсниками!

Не встигнуть новачки приклеїти на стіну пару постерів, як починається «лімінальна» фаза — вони занурюються у незрозумілу, галасливу і виснажливу круговерть вечірок, виставок та заходів, організованих незчисленними студентськими клубами та спільнотами, що намагаються заарканити їх до позакласних занять — спортивними, громадськими, театральними, мистецькими, політичними. «Офіційні» заходи урізноманітнюють походами в паби, нічними посиденьками на піці та гамірливим кавуванням о третій ночі (а також вистоюванням у нескінченних чергах реєстрації на курси, на отримання студентського квитка і заповнення несусвітньої кількості документів). Тижнева «лімінальна» фаза — це період культурної ремісії та інверсії, під час якої свідомість новачка глушиться алкоголем та безсонням, соціальні межі та категорії змазані та розмиті, дотеперішню ідентичність підірвано, а доступ до нового соціального світу лежить через вступ до студентських братств та клубів. Під кінець тижня новоініційовані члени набувають нової соціальної ідентичності — його чи її приймають у студентське «плем’я», і нарешті можна трохи перепочити, втихомиритись, почати відвідувати лекції і жити нормальним студентським життям.

Студенти люблять описувати Тиждень першокурсника як справжнє «божевілля» та «анархію», насправді ж, як і більшість культурних ремісій, це врегульоване, узаконене і прогнозоване відхилення від звичного кодексу правил. На час загулу дія певних соціальних правил призупиняється або видозмінюється — наприклад, заговорити першим до незнайомців не лише дозволено, цю практику ще й активно заохочують. В одному із численних порадників для новачків, які випускають студентські братства, першокурсникам нагадують, що в перший тиждень їм можна розпочати розмову із абсолютно незнайомими людьми і варто цим скористатись на повну, бо «такого добра більше в житті не буде». Підтекст тут прозорий: по закінченні Першого тижня в силу вступають звичні правила англійськості, і просто так, без поважної на те причини, зачіпати незнайомих людей вже не можна. Новачків заохочують знайомитись і спілкуватись із якомога більшою кількістю студентів — це такий евфемізм до ігнорування класових бар’єрів — але їм також делікатно натякають, що дружні стосунки, заведені під час лімінальної фази, не мусять тривати «до гробу» і ніхто не зобов’язаний продовжувати спілкування із людьми не свого кола. «Ви познайомитесь із безліччю нових людей (мине два тижні, і багатьох з них ви більше ніколи не побачите) і вип’єте безліч пінт пива (а от їх ви можете побачити знову вже наступного ранку)» — пишуть в одному із типових «порадників першокурсника».

Напиватися під час першого тижня взагалі-то обов’язково («ви вип’єте безліч пінт пива»). Самовіддана віра англійців у магічну розслаблюючу силу алкоголю просто незламна — без неї інверсія соціальних правил, як-от розмови з незнайомцями, була б беззмістовною. Більшість новачків просто не зібралися б з духом підійти і заговорити до незнайомих людей. Безкоштовний соціальний лубрикант, себто алкоголь, роздають на всіх вечірках та заходах з нагоди тижня першокурсників, все розраховано на те, що новачки понапиваються і поводитимуться розкуто. Розкуто, але дозволених п’яних вибриків доволі небагато: «світити дупою» (показувати сідниці) можна, наприклад, а «світити передом» (показувати геніталії) — ні; сваритись і навіть битись — можна, а от пхатися без черги — все ще строго заборонено; відсмалити перчений жарт можна, а расистський — зась. Соціальна розгальмованість на фоні сп’яніння для англійців — це цілком звичний, впорядкований правилами стан і Тиждень першокурсника, попри всю анархію та дебош, є всього лиш логічним продовженням традиційного ритуалу, коли щоосені, кожного жовтня, всі першокурсники по всій країні скидають окови тих самих соціальних заборон у той самий, випробуваний часом, спосіб.

Як складати іспити та отримувати диплом

Наступний важливий у студентському житті обряд зміни стану — це випускні іспити, святкування закінчення іспитів та церемонія вручення дипломів. Це перехід від студентства до справжнього дорослого життя! Студентське життя є таким собі пролонгованим «лімінальним» періодом, таким собі чистилищем, де ти ще не повноправний дорослий, але вже й не підліток. Університет успішно відтерміновує справжню дорослість на три роки. На відміну