Андрій Самойлович Малишко - Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко

і схематизму, плакатності і закликів, якими вони, не так вже й рідко, підміняють справжню поезію.

Помітне місце в творчості наших поетів займає військова тема. Шкідливі антипатріотичні розмови про те, що тема війни уже вичерпала себе і втратила свою актуальність, заперечені самим життям, нашою літературною дійсністю.

За останні роки і напередодні 40-річчя Жовтня вийшло окремими книгами і надруковано в періодичній пресі немало прозових і поетичних творів великої форми, в яких широко подані події громадянської і Вітчизняної війни. З поем ми можемо назвати «Повість про моїх друзів» Івана Неходи15, «Матрос Гайдай» Івана Гончаренка16, «Севастопольська поема» Миколи Нагнибіди 17, «На крутих берегах» Л. Пер-вомайського18, «Павло Стожар» Євгена Кривенка, «Ярослава Троян» Василя Швеця 19, «Батьківське вогнище» Борислава Степанюка 20, «Микола Красношапка» Миколи Ру-денка, «Молодший син» Абрама Кацнельсона. Розділи із віршованого роману «Твердыня» про оборону Сталінграда Опублікував Борис Палійчук21. Роман незабаром виходить у видавництві «Радянський письменник».

Це тільки список, поем, і то далеко не повний. Тема війни, армійське життя має широкий відгомін у численнях віршах поетів старшого і молодшого віку. І це цілком закономірно. Адже ж для більшості сучасних українських поетів Вітчйзияиа війна була визначним етапом в їхньому творчо-' му розвитку. В роки війни і в післявоєнний час радянську поезію збагатили значними творами старші майстри нашої

поезії і поетична молодь. З війни в літературу прийшло значне талановите поповнення.

Біографії більшості .сучасних письменників середнього і молодшого покоління були пов’язані з війною. Тож, природно, наші поети постійно звертаються до теми подвигу радянських людей у роки війни, і ми бачимо, скільки невичерпного матеріалу для поезії, для великих епічних творів дає історія героїчного подвигу нашого народу.

Ні, не втратила своєї актуальності, не постаріла воєнна тема, як не старіє вічна тема любові народу до Вітчизни. Адже у дні війни, в гострих ситуаціях боротьби з ворогом з найбільшою силою виявлявся патріотизм'радянських людей, їхня відданість партії, неустрашимість і героїзм. Це ті якості, які ми повинні виховувати в сучасних і майбутніх поколіннях. Це те, про ідо треба пам’ятати і писати завжди.

Не маючи можливості докладно зупинятися на розгляді поезії на військово-армійські теми, я хочу звернути вашу увагу на деякі крупніші ліро-епічні твори, присвячені нашій армії, розкриттю образів радянських воїнів, їхніх бойових подвигів і ратного труда.

Для сучасної української поезії характерне звернення до монументальних ліро-епічних форм. Ми бачимо появу широко закроєних поем, віршованих повістей, романів. Сорокарічне існування радянської держави, грандіозні соціальні зміни і перетворення у житті нашої країни, її могутня сила і провідна роль в таборі соціалізму, в боротьбі за мир — все це зумовлює появу і розвиток радянського епосу.

У всій своїй величі перед людством постав благородний образ радянської людини — воїна і трударя, мужнього борця проти темних сил старого світу, за волю, дружбу, мирне життя. Цей позитивний образ нашого сучасника, творця нового світу — все більше привертає увагу літераторів, наших поетів, стає центральний образом їхніх ліро-епічних творів.

Віршована «Повість про моїх друзів» Івана Неходи — широко задуманий твір, в якому поет прагнув показати основні події Великої Вітчизняної війни, розкрити героїзм радянських людей —- воїнів, партизанів, трудівників тилу.

В основному Іван Не,хода правдиво малює картини війни, фронтового побуту.

Є в поемі хороші ліричні розділи-відступи. Вони допомагають авторові масштабніше передати хід війни, досягти більших художніх узагальнень, глибше проникнути в психологію героїв, міцніше злагодити композицію твору.

Іван Нехода написав значного обсягу, великої теми твір, тим більше вимог вправі пред’явити йому читачі і ми, його друзі, поети, а підстави для таких вимог є.

Роман у віршах, зауважив Пушкін, має свої відмінності. Він повинен бути пройнятий наскрізним ліризмом. Цього, на жаль, не вистачає твору І. Неходи. В своїй сюжетній побудові і в образо-мовній структурі він має особливості, властиві для прозових творів. Не вистачає динамічного устремління в розгортанні сюжету, в розкритті образу геро-їв. Повість невиправдано перевантажена довгими, часом зайвими, прозаїчно написаними розділами. Особливо про партизанів, про життя і дії наших людей на окупованій території. Основний герой на протязі 25 розділів, після того як читач розлучився з ним у IV розділі, по суті, не згадується. Іван Великий залишається десь осторонь від значних подій. Лише один раз бачимо ми його в гострій ситуації, коли він в нерівному бою з ворогом потрапляє в оточення

і пробивається до своїх. Розкриття подвигів героя іноді підміняється констатацією, загальними словами: «прострелений тричі і посічений тричі».

Іван Нехода — досвідчений поет, тим прикріше зустрічати в поемі кострубатий вірш, позбавлений тональності, інтонаційного звучання. Часто зустрічаються рядки з порушеною цезурою, у яких логічні наголоси слів не збігаються з ритмічними. Спробуйте вільно прочитати такі, наприклад, рядки:

«Зайорзався танк... Добре вцілив, Іване», «Хто — мов на гриби: кошик ніс чи з мішком...» «Улучив снаряд... Сич кричить там: киги!..», «Вклонився Кремлю, чуб в пілотку свій згріб».

Зловживає поет і штучними римами, силоміць вганяючи в рядок невідповідні слова:

Вже третю атаку відбили ми — бач,

...КаПе. Каганець. Тіні падають сірі.

Портрет Ілліча, рідний стягу кумач.

Раділа Оксана. «Досвітні вогні»

Назвала вона свою групу. Е ні,

Побачимо, Любко, хто буде з нас правий.

Взяв зошити, з Любкою зник між ярків...

«Досвітні вогні» одне одному — кив!

Ми мусимо нищити руських щодень!

Усіх: і жінок, і дітей... Так лишень!

Ми говоримо про першу книгу віршованої ПОВІСТІ І. Неходи.

Добре б було, якби повне видання віршованої «Повісті про моїх друзів» та не мало тих істотних вад, про які нам доводиться говорити, розглядаючи першу книгу...

. Темі дружби двох великих народів, уособленій в образах українця-тракториста Матвія Горбенка і росіянина-робітника Никанора Личкова, присвячена поема Л. Перво-майського «На крутих берегах». Малодійова, статична композиція твору,— на що справедливо указувала у свій час критика,— не дала можливості загострити характери героїв, яскраво розкрити тему дружби.

Поема побудована на одних спогадах. Матвій Горбенко, стоячи на дніпровій кручі, згадує роки війни, свого фронтового друга, парторга роти Личкова. У спогадах Горбенка Личков, у свою чергу, згадує дитинство, оборону Царицина. Авторські відступи також насичені спогадами про війну. Подібна композиційна побудова утруднює читання поеми. Надто перевантажена поема відступами, у яких постать автора заступає героїв.

Слабість сюжету — вразливе місце багатьох поем. Мало ми вчимося у класиків, недостатньо знаємо життя, мало думаємо над композицією твору.

Майже не звернула уваги наша критика на поему Борислава Степанюка «Батьківське вогнище». І даремно. Ця поема —помітне досягнення для її автора. Тема подвигу радянських людей