Кріс Тведт - Коло смерті

— То що не так?

— Нічого, що б стосувалося тебе, Мікаелю, — Сюнне трохи роздратовано зиркнула на мене, відпила ковток кави, обпекла язика й довго та голосно лаялася. Я утримався від коментарів.

— Це все Свейн, — озвалася за якийсь час.

— Той ідіот тебе покинув?

— Та ні, посватався.

— Хіба це зле?

— Ні. Так… Не в тому справа. Він одержав нову роботу. Добру роботу, значне підвищення, а це означає, що йому доведеться переїхати до Стокгольма.

Мені засмоктало всередині.

— І?..

— Він вирішив, що я, само собою, маю поїхати з ним. Прийняв запрошення, навіть не запитавши моєї згоди. Запросто потрактував, що його кар'єра важливіша за мою.

— То ти переїжджаєш чи ні?

Сюнне витріщилася на мене.

— Чи ти при своєму розумові, Мікаелю? Може, ця фірма й маленька, але вона моя! Чи радше, наша! Я важко гарувала, аби здобути те, що маю нині. Спершу роками на тебе, потім берегла кожну крону, ледве зводила кінці з кінцями, і ось тепер, коли вже можна побачити перші плоди своєї праці, пакувати манатки і мчати до Стокгольма із зарозумілим… торгашем акцій!

— Що ж тепер буде?

— Я його послала… далеко, ясна річ. А ти що думав! Який бовдур!

І Сюнне розплакалася.

— Ми собі помандруємо, — сказав я, коли найгірша криза минула.

— Що? Куди? Нам немає за що мандрувати!

— Подамося на кілька днів на північ. Я майже закінчив з клопотанням про перегляд справи Арона. Можемо поїхати туди і все обговорити ще раз з ним. Він буде радий. А ми в такий спосіб зможемо оплатити поїздку з коштів на відрядження. Потім я покажу тобі Вестьой. Переночуємо в номері над ресторанчиком. Там, на півночі, гарно. Я певен, тобі сподобається.

Вона трохи розгублено подивилися на мене почервонілими очима й тихо шморгнула носом.

— Може, й твоя правда, Мікаелю. Ми собі на це заслужили, хіба ні? Ми обоє заслужили на перепочинок. Коли їдемо?

— Завтра вранці. За прогнозом погоди, високий тиск протримається ще кілька днів. То буде розкішна мандрівка!

Море було гладеньке й спокійне, білосніжне шумовиння рівною доріжкою стелилося за кормою. Навколо вкриті снігом розсипи островів, острівців, скель і камінних громад, оторочені при самій воді чорними смугами, там, де прибій злизав сніг. Усе довкола мерехтіло в крижано-холодному сонячному сяєві.

Я зателефонував до Конрада Сеґлема, і він зустрів нас моторкою-таксі.

— Он там, — звернувся Конрад до Сюнне, — лежить Острів-Гора. Бачите посередині острова дивну гірську формацію? Острів схожий на капелюха.

Сюнне кивнула — підтвердила, що бачить.

— Пришвартуйтеся біля камінного причалу, — попросив я. — Там, правда, доволі мілко, але…

— Я вже бував тут раніше, — заспокоїв мене Сеґлем і підвів моторку до самісінького краю причалу.

Я закинув наші речі на суходіл, а тоді й ми самі вистрибнули з катера.

— Дякуємо за доставку, — мовила Сюнне.

— Я так розумію, вас звідси заберуть?

— Так, — кивнув я. — Франк Ланде з'явиться за нами за кілька годин.

Ми трохи постояли, дивлячись услід Конрадові та його моторці, а тоді рушили далі. На причалі було слизько. Тонка крига між камінними плитами ламалася під ногами з тихим хрускотом. Коли ми ступили на землю, виявилося, що біла вона не від снігу. Вочевидь, тут, у захистку островів не сніжило, але було мокро й вогко напередодні настання холодів, тож усе навколо вкрилося товстим шаром паморозі.

— Ти попередив про наш приїзд? — запитала Сюнне.

— Так, вчора розмовляв з Ароном. Він знає, що ми будемо.

Минулого мого приїзду теж так було: ніхто не вийшов назустріч, але присутність людей відчувалася.

Я показав рукою на житловий будинок, з димаря курилося. Але з будівлями було щось не так, а я не міг второпати, що ж саме. Лише підійшовши ближче, побачив, що не тільки земля, але й будинки мерехтіли від інею, який білим, напівпрозорим, морозяним кожушком вкривав стіни й дах. Хутірець нагадував морозильну камеру зсередини, помальовані на червоно будиночки господарської забудови видавалися не такими вже й червоними. Навколо панувала глибока тиша, хрумтіла від наших кроків замерзла трава. Раптом тишу урвав лютий гавкіт, з-за кута будинку вилетів чорний вівчур, послизнувся на ожеледі, але швидко віднайшов твердь і помчав просто на нас. Сюнне схопила мене за руку.